Юстиниан в течение почти полувека судьбами восточной римской империи; он оставил глубокий след в эпохе, над, которой господствует его величественный облик, ибо одной его воли было достаточно, чтобы пресечь естественную эволюцию, увлекавшую империю к востоку. под его влиянием с самого начала правления юстина определилась новая политическая ориентация. первой заботой константинопольского правительства стало примириться с римом и положить конец расколу; чтобы скрепить союз и дать папе залог своего усердия в правоверии, юстиниан в течение трех лет (518—521) яростно преследовал на всем востоке. это сближение с римом укрепило новую династию. помимо того, юстиниан весьма дальновидно сумел принять необходимые меры для обеспечения прочности режима. он освободился от виталиана, своего наиболее страшного противника; особенную же популярность он приобрел своей щедрости и любви к роскоши. отныне юстиниан начал мечтать о большем: он прекрасно понимал то значение, которое для его будущих честолюбивых планов мог иметь союз с папством; именно поэтому, когда в 525 году явился в константинополь папа иоанн — первый из римских первосвященников, посетивший новый рим, — ему был устроен торжественный прием в столице; юстиниан чувствовал, как нравится на западе подобное поведение, как неизбежно оно приводит к сравнению благочестивых императоров, правивших в константинополе, с арианскими варварскими королями, господствовавшими в африке и в италии. так юстиниан лелеял великие замыслы, когда после смерти юстина, последовавшей в 527 году, он стал единственным правителем византии. оценила заслуги юстиниана как великого кодификатора права, только за одно это деяние данте отвел ему место в раю. в религиозной борьбе юстиниан сыграл противоречивую роль: сначала он пытался примирить соперников и достичь компромисса, затем развязал преследования и закончил тем, что почти полностью отказался от того, что исповедовал вначале. его нельзя недооценивать как государственного деятеля и стратега. в отношении персии он проводил традиционную политику, добившись определенных успехов. юстиниан замыслил грандиозную программу возвращения западных владений римской империи и почти полностью ее осуществил. однако этим он нарушил сил в империи, и, возможно, впоследствии византии крайне не хватало энергии и ресурсов, которые были впустую израсходованы на западе. умер юстиниан в константинополе 14 ноября 565 года.бессменной столицей и цивилизационным центром византийской империи был константинополь[8], один из крупнейших городов средневекового мира. наибольшие владения империя контролировала при императоре юстиниане i (527—565), вернув себе на несколько десятилетий значительную часть прибрежных территорий бывших западных провинций рима и положение самой могущественной средиземноморской державы. в дальнейшем, под натиском многочисленных врагов государство постепенно утрачивало земли. после славянских, лангобардских, вестготских и арабских завоеваний, империя занимала лишь территориюгреции и малой азии. некоторое усиление в ix—xi веках сменилось серьёзными потерями в конце xi века, во время нашествия сельджуков, и поражения при манцикерте, усилением при первых комнинах, после распада страны под ударами крестоносцев, взявших константинополь в 1204 году, очередным усилением при иоанне ватаце, восстановлением империи михаилом палеологом, и, наконец, окончательной гибелью в середине xv века под натиском турок осман.
Серед давніх вірувань єгипетська релігія чи не найскладніша. Єгиптяни вшановували божества, утілені в образі людини, тварини або в образах, які поєднували ті й ті риси. Обожнювали також явища природи, небесні тіла. Про життя богів, створення світу оповідають міфи. Так, в одному з міфів ідеться про Озіріса - володаря потойбічного світу.
Колись, дуже давно, вірили єгиптяни, країною правили боги. Озіріс був богом-царем, він навчив людей рільництва, виноградарства, осілого життя, співів, танців, музики, навчив також шанувати богів. Брат Озіріса, Сет, був утіленням зла, насильства та руйнувань. Сет заманив брата в пастку й убив його. Дружина Озіріса, Ізіда, знайшла тіло чоловіка й оживила його. Бог Озіріс воскрес, але не захотів лишатися на землі, а став правити в царстві мертвих та чинити суд. Віру в Озіріса втілено в господарському календарі давніх єгиптян. Посуху в травні-червні вони пов’язували зі смертю Озіріса. Коли ж розливалися води Нілу, зеленіли поля та дерева, єгиптяни знали - ожив Озіріс. Владу над людьми Озіріс передав синові Гору. Бог Гор став покровителем влади фараона, він уособлював небо та світло. Зображували Гора з головою сокола.
Допомагав Озірісу порядкувати в царстві мертвих бог Анубіс - його зображували з головою шакала. Анубіс охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ.
Міфи (з грецької «оповідь», «переказ) - розповіді, у яких утілено уявлення давніх людей про світ і його будову.
Особливою повагою користувався бог мудрості Тот - у нього голова птаха ібіса з довгим дзьобом. Це він навчив людей читати й писати - вважали давні єгиптяни.
Найшанованішим богом давніх єгиптян був бог сонця Ра. Інші його імена - Амон і Амон-Ра. Міфи розповідають, як щоранку Ра на золотому човні випливає з-за східних гір і рухається по небу на захід. Зображували бога Ра в людській подобі, здебільшого з головою сокола. На голові бога осяйно виблискує сонячний диск, який дарує світу тепло й світло. З появою Ра оживає природа, прокидаються люди та птахи. Але ось день хилиться до вечора, бо човен Амона-Ра спускається з небес: на західному краю неба запливає у ворота підземного царства.
Серед давніх вірувань єгипетська релігія чи не найскладніша. Єгиптяни вшановували божества, утілені в образі людини, тварини або в образах, які поєднували ті й ті риси. Обожнювали також явища природи, небесні тіла. Про життя богів, створення світу оповідають міфи. Так, в одному з міфів ідеться про Озіріса - володаря потойбічного світу.
Колись, дуже давно, вірили єгиптяни, країною правили боги. Озіріс був богом-царем, він навчив людей рільництва, виноградарства, осілого життя, співів, танців, музики, навчив також шанувати богів. Брат Озіріса, Сет, був утіленням зла, насильства та руйнувань. Сет заманив брата в пастку й убив його. Дружина Озіріса, Ізіда, знайшла тіло чоловіка й оживила його. Бог Озіріс воскрес, але не захотів лишатися на землі, а став правити в царстві мертвих та чинити суд. Віру в Озіріса втілено в господарському календарі давніх єгиптян. Посуху в травні-червні вони пов’язували зі смертю Озіріса. Коли ж розливалися води Нілу, зеленіли поля та дерева, єгиптяни знали - ожив Озіріс. Владу над людьми Озіріс передав синові Гору. Бог Гор став покровителем влади фараона, він уособлював небо та світло. Зображували Гора з головою сокола.
Допомагав Озірісу порядкувати в царстві мертвих бог Анубіс - його зображували з головою шакала. Анубіс охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ.
Міфи (з грецької «оповідь», «переказ) - розповіді, у яких утілено уявлення давніх людей про світ і його будову.
Особливою повагою користувався бог мудрості Тот - у нього голова птаха ібіса з довгим дзьобом. Це він навчив людей читати й писати - вважали давні єгиптяни.
Найшанованішим богом давніх єгиптян був бог сонця Ра. Інші його імена - Амон і Амон-Ра. Міфи розповідають, як щоранку Ра на золотому човні випливає з-за східних гір і рухається по небу на захід. Зображували бога Ра в людській подобі, здебільшого з головою сокола. На голові бога осяйно виблискує сонячний диск, який дарує світу тепло й світло. З появою Ра оживає природа, прокидаються люди та птахи. Але ось день хилиться до вечора, бо човен Амона-Ра спускається з небес: на західному краю неба запливає у ворота підземного царства.