28 июня 1762 г. в результате переворота к власти пришла Екатерина II, на следующий день ее муж, внук Петра Великого, Петр III отрекся от престола и был препровожден в загородный дворец Ропшу, который сам избрал как место своего временного заточения. Но до сих пор никто точно не знает, как и когда он умер, кто организовал убийство и был его непосредственным исполнителем. Эта завеса таинственности породила массу домыслов и версий, порой самых невероятных и противоположных. Только в начале XX в. исследователи смогли познакомиться с содержанием секретных документов, связанных с событиями тех дней. Среди них два письма А. Г. Орлова к Екатерине...
Іван Остапович Виговський мав намір побудувати типову для середньовіччя аристократичну республіку, що не могло не посилювати охлократіческой тенденцій у населення, не послабляти центральної влади і не викликати ще більшого свавілля старшин. В економічній політиці він повертав Україну до старого соціально-економічному ладу, лише в новій національній оболонці: встановлювалося панування української владної еліти над посполитими.
У січні 1658 року Й. Виговський прийняв вимоги царя про передачу до складу Росії деяких білоруських міст, призначення російських воєвод не лише до Києва, але і в Ніжин, Чернігів, Переяслав, оголошення війни Кримському ханству. Незабаром після цього гетьман підписав договір про союз зі Швецією, дружбу з Кримом, вів переговори з Польщею.
Низи запорожців, вкрай незадоволені орієнтацією І. Виговського виключно на інтереси старшин, яким він щедро роздавав земельні володіння, взагалі не визнавали його повноважень. Вони нападали на сусідні з Січчю полки, грабували старшин і заможних козаків, а І. Сірко не називав гетьмана інакше як «собакою».
На русском языке:
Политика гетмана И. О. Выговского
Иван Остапович Выговский намеревался построить типичную для средневековья аристократическую республику, что не могло не усиливать охлократических тенденций у населения, не ослаблять центральной власти и не вызывать еще большего своеволия старшин. В экономической политике он возвращал Украину к старому социально-экономическому строю, лишь в новой национальной оболочке: устанавливалось господство украинской властной элиты над посполитыми.
В январе 1658 года И. Выговский принял требования царя о передаче в состав России некоторых белорусских городов, назначении российских воевод не только в Киев, но ив Нежин, Чернигов, Переяслав, объявлении войны Крымскому ханству. Вскоре после этого гетман подписал договор о союзе со Швецией, дружбе с Крымом, вел переговоры с Польшей.
Низы запорожцев, крайне недовольные ориентацией И. Выговского исключительно на интересы старшин, которым он щедро раздавал земельные владения, вообще не признавали его полномочий. Они нападали на соседние с Сечью полки, грабили старшин и зажиточных казаков, а И. Серко не называл гетмана иначе как «собакой».
На украинском языке:
Політика гетьмана І. О. Виговського
Іван Остапович Виговський мав намір побудувати типову для середньовіччя аристократичну республіку, що не могло не посилювати охлократіческой тенденцій у населення, не послабляти центральної влади і не викликати ще більшого свавілля старшин. В економічній політиці він повертав Україну до старого соціально-економічному ладу, лише в новій національній оболонці: встановлювалося панування української владної еліти над посполитими.
У січні 1658 року Й. Виговський прийняв вимоги царя про передачу до складу Росії деяких білоруських міст, призначення російських воєвод не лише до Києва, але і в Ніжин, Чернігів, Переяслав, оголошення війни Кримському ханству. Незабаром після цього гетьман підписав договір про союз зі Швецією, дружбу з Кримом, вів переговори з Польщею.
Низи запорожців, вкрай незадоволені орієнтацією І. Виговського виключно на інтереси старшин, яким він щедро роздавав земельні володіння, взагалі не визнавали його повноважень. Вони нападали на сусідні з Січчю полки, грабували старшин і заможних козаків, а І. Сірко не називав гетьмана інакше як «собакою».
На русском языке:
Политика гетмана И. О. Выговского
Иван Остапович Выговский намеревался построить типичную для средневековья аристократическую республику, что не могло не усиливать охлократических тенденций у населения, не ослаблять центральной власти и не вызывать еще большего своеволия старшин. В экономической политике он возвращал Украину к старому социально-экономическому строю, лишь в новой национальной оболочке: устанавливалось господство украинской властной элиты над посполитыми.
В январе 1658 года И. Выговский принял требования царя о передаче в состав России некоторых белорусских городов, назначении российских воевод не только в Киев, но ив Нежин, Чернигов, Переяслав, объявлении войны Крымскому ханству. Вскоре после этого гетман подписал договор о союзе со Швецией, дружбе с Крымом, вел переговоры с Польшей.
Низы запорожцев, крайне недовольные ориентацией И. Выговского исключительно на интересы старшин, которым он щедро раздавал земельные владения, вообще не признавали его полномочий. Они нападали на соседние с Сечью полки, грабили старшин и зажиточных казаков, а И. Серко не называл гетмана иначе как «собакой».