Наприкінці XIX - на початку XX ст. Китай залишався напівфеодальною країною з імператорською формою правління (Маньчжурська династія). Жодна з капіталістичних країн світу не змогла перетворити цю величезну азіатську країну на свою колонію. Проте під виглядом оренди різних морських портів і територій, значних фінансових інвестицій Англія, Німеччина, Франція, Японія, Росія одержували дедалі більше привілеїв. Країна перетворювалася в напівколонію. Разом з тим китайська молода буржуазія була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя.
У першому десятиріччі XX ст. швидко зростали антимань-чжурські та національно-визвольні настрої. Влітку 1905 р. під керівництвом Сунь Ятсена - відомого китайського революціонера-демократа - відбулося об'єднання різних китайських революційно-демократичних груп і організацій, що ставили своїм завданням ліквідацію монархії та встановлення республіки, в Об'єднаний союз
Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н. е. до V ст. н. е.) історики називають античним світом ("античний" від лат. antiquus – "давній")
На межі III-II тис. до н. е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонес. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст.
На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н. е. з’являються перші палаци критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом ("критські лабіринти"), система спеціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у "священних гаях".
У кінці XV ст. до н. е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени.
. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали "варварами". Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перикла настає "золотий вік" афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. Китай залишався напівфеодальною країною з імператорською формою правління (Маньчжурська династія). Жодна з капіталістичних країн світу не змогла перетворити цю величезну азіатську країну на свою колонію. Проте під виглядом оренди різних морських портів і територій, значних фінансових інвестицій Англія, Німеччина, Франція, Японія, Росія одержували дедалі більше привілеїв. Країна перетворювалася в напівколонію. Разом з тим китайська молода буржуазія була зацікавлена в розширенні внутрішнього ринку, ліквідації іноземної конкуренції та феодальних порядків, демократизації державного і суспільного життя.
У першому десятиріччі XX ст. швидко зростали антимань-чжурські та національно-визвольні настрої. Влітку 1905 р. під керівництвом Сунь Ятсена - відомого китайського революціонера-демократа - відбулося об'єднання різних китайських революційно-демократичних груп і організацій, що ставили своїм завданням ліквідацію монархії та встановлення республіки, в Об'єднаний союз
Объяснение:
Суспільства стародавніх Греції та Риму (з IX ст. до н. е. до V ст. н. е.) історики називають античним світом ("античний" від лат. antiquus – "давній")
На межі III-II тис. до н. е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонес. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст.
На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н. е. з’являються перші палаци критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом ("критські лабіринти"), система спеціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у "священних гаях".
У кінці XV ст. до н. е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени.
. Рабство набуває завершеної класичної форми і стає засобом економіки. Серед рабів переважали іноземці, яких називали "варварами". Місто Афіни перетворюється на культурний і духовний центр Еллади, а також центр рабовласництва. У період правління Перикла настає "золотий вік" афінської демократії, який відзначається найбільшими культурними досягненнями.