СОБОРНОЕ УЛОЖЕНИЕ 1649 года (Уложение царя Алексея Михайловича) — кодекс законов Русского государства, принятый Земским собором (1648-1649). Над составлением Соборного уложения работала комиссия во главе с боярином князем Н. И. Одоевским. Основой для составления уложения были Судебник 1550 года, указные книги Поместного, Земского, Разбойного приказов, коллективные челобитные московских и провинциальных дворян, посадских людей, а также Кормчая книга (византийское право) , Литовский статут 1588 года. Всего в Соборном уложении было 25 глав, 967 статей, посвященных вопросам государственного вещного и уголовного права и процесса. В ряде глав рассматривались вопросы государственного права. В главах 2 и 3 впервые было дано понятие о государственном преступлении, под которым подразумевалось всего действие, направленное против личности монарха и царской власти. За действия «скопом и заговором» против царя, бояр, воевод и приказных людей полагалась «смерть безо всякия пощады» . Первая глава была посвящена защите интересов церкви от «церковных мятежников» , а также защите дворян, даже в случаях убийства ими холопов и крестьян. О социальной дифференциации и защите государством интересов господствующего класса свидетельствует разница в штрафах за «бесчестье» : крестьянина — два рубля, гулящего человека — рубль, а лиц привилегированных сословий до 70-100 рублей. В главе «Суд о крестьянах» были собраны статьи, которыми оформлялось крепостное право — устанавливалась вечная потомственная зависимость крестьян, отменялись «урочные лета» для сыска беглых крестьян, за укрывательство беглых устанавливался высокий штраф. Соборное уложение лишало помещичьих крестьян права судебного представительства по имущественным спорам. Согласно главе «О посадских людях» ликвидировались частновладельческие слободы в городах, возвращались в число податных сословий люди, ранее освобожденные от уплаты налогов. Судебное уложение предусматривало сыск беглых посадских людей; посадское население прикреплялось к посадам, облагалось налогами и податями. Положение кабальных холопов регламентировалось в главах «О поместных землях» и «О вотчинах» , посвященных вопросам дворянского землевладения. Вопросам судопроизводства была посвящена обширная глава «О суде» . В ней подробно регламентировался порядок следствия и судопроизводства, определялись размеры судебных пошлин, штрафов, освещались вопросы умышленного и преднамеренного преступления, регулировались отношения собственности (спорные имущественные дела) . Организации вооруженных сил страны были посвящены главы «О службе всяких ратных людей Московского государства» , «О искуплении пленных» , «О стрельцах» . Принятие Судебного уложения явилось важной вехой в развитии самодержавия и крепостного строя. Оно сохраняло значение основного закона в России вплоть до первой половины 19 века.
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.
В ряде глав рассматривались вопросы государственного права. В главах 2 и 3 впервые было дано понятие о государственном преступлении, под которым подразумевалось всего действие, направленное против личности монарха и царской власти. За действия «скопом и заговором» против царя, бояр, воевод и приказных людей полагалась «смерть безо всякия пощады» . Первая глава была посвящена защите интересов церкви от «церковных мятежников» , а также защите дворян, даже в случаях убийства ими холопов и крестьян. О социальной дифференциации и защите государством интересов господствующего класса свидетельствует разница в штрафах за «бесчестье» : крестьянина — два рубля, гулящего человека — рубль, а лиц привилегированных сословий до 70-100 рублей.
В главе «Суд о крестьянах» были собраны статьи, которыми оформлялось крепостное право — устанавливалась вечная потомственная зависимость крестьян, отменялись «урочные лета» для сыска беглых крестьян, за укрывательство беглых устанавливался высокий штраф. Соборное уложение лишало помещичьих крестьян права судебного представительства по имущественным спорам. Согласно главе «О посадских людях» ликвидировались частновладельческие слободы в городах, возвращались в число податных сословий люди, ранее освобожденные от уплаты налогов. Судебное уложение предусматривало сыск беглых посадских людей; посадское население прикреплялось к посадам, облагалось налогами и податями. Положение кабальных холопов регламентировалось в главах «О поместных землях» и «О вотчинах» , посвященных вопросам дворянского землевладения.
Вопросам судопроизводства была посвящена обширная глава «О суде» . В ней подробно регламентировался порядок следствия и судопроизводства, определялись размеры судебных пошлин, штрафов, освещались вопросы умышленного и преднамеренного преступления, регулировались отношения собственности (спорные имущественные дела) . Организации вооруженных сил страны были посвящены главы «О службе всяких ратных людей Московского государства» , «О искуплении пленных» , «О стрельцах» . Принятие Судебного уложения явилось важной вехой в развитии самодержавия и крепостного строя. Оно сохраняло значение основного закона в России вплоть до первой половины 19 века.
Правління Олега в Києві (882-912)
У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.
У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.
Князь Ігор (912-945)
Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.
За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.
У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.
У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.
Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.