1) Первая встреча Чингисхана с русью состоялась на реке Калке в 1223, тогда русские князья недооценили монголов и были уничтожены. Монголы Затем двинулись на Европу, проиграв там вернулись. 2) Второе завоевание монголов началось в 1237-1238 г. Тогда монголы полностью уничтожили северо-восточную часть Руси . Третье завоевание 1239-1240г , тогда монголы уничтожили Северо-Западную часть Руси, сожгли Москву. 3) Монголы из 300 больших городов оставили около половины, остальные либо восстанавливались долго, либо вообще не становились. Большинство больших городов превращались в девервни. Людей сгоняли в рабство 4) Самое главное, татары установили на Руси татаро-монгольское иго, которое подразумевало- Русь платила ясак, князьям ездили в Золотую орду за Ярлыком и унижениями его получали, на Руси были баскаки - люди следящими за сбором дани. 5) Из-за Монголов впоследствии Русь будет оставаться от современного мира как ремеслом , так и архитектурой, потому что будет под татаро-монгольским игом около 200 лет.
Плебе́ї (лат. Plebs — простолюдин) — незнатне, вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв.
Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, проте законом Канулея у 445 р. до н. е. цю заборону знято. Плебеїв не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій, їх не включали в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом». Також у них не було жодної освіти.
Безземельні плебеї займалися в основному ремеслом і дрібною торгівлею. Деякі з них були дуже багатими людьми. Але і бідні, і багаті плебеї перед патриціями були однаково безправні. Тому спочатку не маючи жодних прав, плебеї згодом добилися права обирати плебейських трибунів, які мали право накладати вето на рішення патриціанських магістратів. Спочатку їх рішення були законом лише серед плебеїв, але протягом довгої боротьби права патриціїв і плебеїв були зрівняні.
У 494 році до н. е. плебеї почали вперше боротьбу за їхні права, що привело до першого виходу плебеїв з Рима (Secessio plebis). У 449 році плебеї другий раз покидають Рим і під цим тиском плебеїв комісією з 10 осіб (decemviri legibus scribundis) були укладені закони та записані на 12 мідних дошках і виставлені на огляд на центральній площі Риму. Варто зауважити, що в них був прописаний закон, що забороняє шлюби між плебеями і патриціями, але він проіснував менше року, і близько 445 року до н. е. завдяки зусиллям народного трибуна Гая Канулея був скасований (Lex Canuleia).
На початку III століття до н. е. багаті патриціанська і плебейська верхівки злилися в один стан — нобілітет і в 287 році до н. е. був прийнятий закон — Lex Hortensia, про те, що рішення плебейських зборів (плебісцитів) є обов'язковими для всіх громадян незалежно від походження. З цього часу патриції і плебеї перестали бути різними класами-станами. Заможні громадяни утворили стан вершників, а бідні становили плебс — вільні ремісники, селяни і дрібні торговці. Пізніше у середньовічній Європі так зазвичай називали міську голоту.
Затем двинулись на Европу, проиграв там вернулись.
2) Второе завоевание монголов началось в 1237-1238 г. Тогда монголы полностью уничтожили северо-восточную часть Руси . Третье завоевание 1239-1240г , тогда монголы уничтожили Северо-Западную часть Руси, сожгли Москву.
3) Монголы из 300 больших городов оставили около половины, остальные либо восстанавливались долго, либо вообще не становились. Большинство больших городов превращались в девервни. Людей сгоняли в рабство
4) Самое главное, татары установили на Руси татаро-монгольское иго, которое подразумевало- Русь платила ясак, князьям ездили в Золотую орду за Ярлыком и унижениями его получали, на Руси были баскаки - люди следящими за сбором дани.
5) Из-за Монголов впоследствии Русь будет оставаться от современного мира как ремеслом , так и архитектурой, потому что будет под татаро-монгольским игом около 200 лет.
Плебе́ї (лат. Plebs — простолюдин) — незнатне, вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв.
Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, проте законом Канулея у 445 р. до н. е. цю заборону знято. Плебеїв не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій, їх не включали в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом». Також у них не було жодної освіти.
Безземельні плебеї займалися в основному ремеслом і дрібною торгівлею. Деякі з них були дуже багатими людьми. Але і бідні, і багаті плебеї перед патриціями були однаково безправні. Тому спочатку не маючи жодних прав, плебеї згодом добилися права обирати плебейських трибунів, які мали право накладати вето на рішення патриціанських магістратів. Спочатку їх рішення були законом лише серед плебеїв, але протягом довгої боротьби права патриціїв і плебеїв були зрівняні.
У 494 році до н. е. плебеї почали вперше боротьбу за їхні права, що привело до першого виходу плебеїв з Рима (Secessio plebis). У 449 році плебеї другий раз покидають Рим і під цим тиском плебеїв комісією з 10 осіб (decemviri legibus scribundis) були укладені закони та записані на 12 мідних дошках і виставлені на огляд на центральній площі Риму. Варто зауважити, що в них був прописаний закон, що забороняє шлюби між плебеями і патриціями, але він проіснував менше року, і близько 445 року до н. е. завдяки зусиллям народного трибуна Гая Канулея був скасований (Lex Canuleia).
На початку III століття до н. е. багаті патриціанська і плебейська верхівки злилися в один стан — нобілітет і в 287 році до н. е. був прийнятий закон — Lex Hortensia, про те, що рішення плебейських зборів (плебісцитів) є обов'язковими для всіх громадян незалежно від походження. З цього часу патриції і плебеї перестали бути різними класами-станами. Заможні громадяни утворили стан вершників, а бідні становили плебс — вільні ремісники, селяни і дрібні торговці. Пізніше у середньовічній Європі так зазвичай називали міську голоту.