робота з документами ( 10 б ) ознайомтеся з фрагментом документа і дайте відповіді на запитання. " коли православні християни , що живуть серед чужовірців , серед ляхів , уніатів і проклятих єретиків , хочуть від них відлучитись і не мати нічого спільного з ними , а самі з собою любов'ю єднаються . імена свої разом вписують і браттями називають.
1Это и католики, и православные, и протестанты. Протестанты делятся на несколько разных течений: Лютеране, Англикане, Кальвинисты, Адвентисты седьмого дня, Меннониты, Баптисты, Евангелисты, Пятидесятники, Мормоны и т.д.Небольшой экскурс в историю:Христианство возникло в 1 веке в Палестине (провинции Римской империи), как религия низших классов в эпоху знатных патрициев и неродовитых плебеев.
2 Гугеноты
3 Первая война 1560—1563 Поводом к первой войне послужил Амбуазский заговор и его жестокое подавление Гизами. После прихода к власти Франциска II фактическое руководство страной стал осуществлять род Гизов во главе с герцогом Франсуа де Гизом и его братом кардиналом Шарлем Лотарингским, которые увеличили масштабы преследования гугенотов, введя смертную казнь за тайные религиозные сборища. Был осуждён и повешен советник Парижского парламента кальвинист А. де Бур (1559). Среди высшей французской аристократии было очень сильно недовольство Гизами. В 1560 оппозиционеры составили заговор, руководителем которого стал перигорский дворянин Ла Реноди. Они хотели захватить короля и арестовать Гизов. Эти события и вошли в историю как Амбуазский заговор. Узнав о попытке переворота, Гизы пошли на уступки: 8 марта 1560 они приняли закон, запрещающий религиозные гонения. Но вскоре Гизы отменили Мартовский эдикт и жестоко расправились с заговорщиками. Принц Конде был арестован и приговорён к смерти. Его лишь внезапная кончина Франциска II 5 декабря 1560. Суть самого заговора состояла в том, что раздражённые влиянием Гизов на молодого короля Франциска II и королеву Марию Стюарт (которая была из Гизов по матери) , гугеноты, во главе с принцем Конде, планировали выкрасть монарха прямо из Амбуазского замка.
4 Эта свадьба стала известна как праздник, через несколько дней после которого произошло одно из самых кровопролитных событий в истории Парижа и Франции – Варфоломеевская ночь. Жених и невеста не желали этого брака. Союз был политическим и должен был закрепить мир между католиками и гугенотами. Тем парадоксальнее кажутся последующие события.
Незадолго до свадьбы умерла мать Генриха Наваррского, Жанна Д’Альбре. Он все еще носил траур, но для праздничных торжеств жениху пошили наряд из серебристого шелка. Такие же одежды были на Карле IX и герцоге Анжуйском. Последний дополнительно украсил свою шляпу перьями и тридцатью жемчужинами.
Мать невесты, Екатерина Медичи, была облачена в наряд из темно-фиолетовой парчи.
Генрих не присутствовал на предсвадебной мессе, поскольку был протестантом. Позже это будет указано в перечне поводов для расторжения брака.
5 Эдикт Нантский — закон, даровавший французским протестантам-гугенотам вероисповедные права. Составлен по приказанию французского короля Генриха IV и утверждён в Нанте (13 апреля 1598)
6 Ришелье оказал сильнейшее влияние на ход европейской истории. Во внутренней политике он устранил всякую возможность полномасштабной гражданской войны между католиками и протестантами.
Ему не удалось покончить с традицией дуэлей и интриг среди провинциальной знати и придворных, но благодаря его усилиям неповиновение короне стало считаться не привилегией, а преступлением против страны.
Ришелье не вводил, как было принято утверждать, должности интендантов для проведения политики правительства на местах, однако он значительно укрепил позиции королевского совета во всех сферах управления.
Организованные им торговые компании для ведения дел с заморскими территориями оказались неэффективными, но защита стратегических интересов в колониях Вест-Индии и Канады открыла новую эру в создании Французской империи.
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково.
Християнські жебручі ордени проповідують Євангеліє та допомагають бідним. Обидва головні ордени, засновані святим Домініком і святим Франциском, створено для боротьби з катарською єрессю (у південній Франції та північній Італії, відповідно), пропонуючи служіння Господу всередині суспільства. Вони зуміли здобути значну підтримку як від звичайних містян, так і від аристократів. Метою їх місіонерської діяльності швидко стали міста, де парафії вже не давали раду темпам зростання населення. У більшості середньовічних міст у Західній Європі, незалежно від розміру, діяли представники одного чи кількох жебручих орденів.
У середні віки першими жебручими орденами братів у Церкві були:
Францисканці (молодші брати, мінорити; сірі брати), засновано 1209;
Кармеліти (Відлюдники Пресвятої Діви Марії Кармельської; білі брати), засновано 1206-1214;
Домініканці (Орден Проповідників; чорні брати), засновано 1215;
августинці (Відлюдники св. Августина), засновано 1256.
Другий Ліонський собор (1274) визнав ці ордени «великими» жебручими орденами та заборонив багато інших. Тридентський собор (1545—1563) звільнив їх від обітниці бідності, знявши обмеження на володіння власністю. Після цього всі члени орденів, окрім Францисканців і Капуцинів, могли володіти власністю колективно як чернецтво.
Серед інших орденів можна виділити:
Тринітарії (Орден Пресвятої Трійці), засновано 1193;
Мерседарії (Орден Святої Діви Марії Милосердної), засновано 1218;
Сервіти (Орден служителів Марії), засновано 1233
Мініми (Відлюдники Св. Франциска з Паоли), засновано 1435;
Капуцини (Орден молодших братів-капуцинів), засновано 1525.