Роль торгівлі у повсякденному житті та взаєминах населення України в XIV– на початку XVI ст.
Прочитайте уривки з джерел і дайте відповіді на запитання. 1. Що вражало
чужинців у повсякденному житті Києва та Львова? 2. Які товари продавали-
ся на ринках? 3. Як розвиток торгівлі позначався на добробуті мешканців
міст? 4. Як ви гадаєте, чи пов’язана торгівля, що процвітала в українських
містах, із традиціями толерантності, мирного співжиття та віротерпимістю, на які звер-
тали увагу мандрівники? Відповідь обґрунтуйте.
2
«Травня 1474 р. ми приїхали до Києва, яким керує один поляк-католик, на
ймення “пан Мартин”. Дізнавшись від королівських провідників про моє при-
буття, він надав мені помешкання, втім, жалюгідне, як і все там, і прислав чима-
ло продовольства. Саме місто розташоване на кордоні з Татарією, і сюди
з’їжджається чимало купців з хутрами, що їх везуть з Верхньої Русі;
об’єднавшись у каравани, вони прямують до Кафи, але часто, немов вівці, бува-
ють захоплені по дорозі татарами...»
Щоденник посла Венеціанської республіки Контаріні.
Запис від 1474 р.
«Київ наповнений чужоземними товарами, бо немає відомішого, коротшого
й надійнішого шляху, ніж стародавня й загальновідома в усіх своїх звивинах
дорога, що веде з чорноморського порту, тобто з міста Кафи, через Таврійські
ворота (Перекоп) до Гаванської переправи на Борисфені, а звідти через степи –
до Києва; по ній з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сирії везуть на північ у Москву,
Псков, Новгород, Швецію і Данію коштовне каміння, шовк і золоте ткання, ла-
дан, фіміам, шафран, перець та інші пахощі. Чужоземні купці, які часто мандру-
ють цією дорогою, збираються у валки до тисячі душ, звані караванами, із ба-
гатьма навантаженими візками й нав’юченими верблюдами.
Від проходу каравану значні прибутки отримують київські жителі: воєводи,
митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники й шинкарі... У непоказ-
них київських хатах трапляється не лише достаток, але навіть ряснота плодів,
овочів, меду, м’яса, риби; окрім того, вони до такої міри переповнені дорогим
шовковим одягом, коштовностями, соболями та іншим хутром і прянощами, що
мені самому випадало бачити шовк, який обходився дешевше, ніж у Вільні
льон, і перець, дешевший від солі».
Литовський дипломат Михалон Литвин.
«Про звичаї татар, литовців і москвитян»
«...Львів... лежить у такому місці, неначе це альтана посеред раю. Я об’їхав
пів Європи, побував у найславетніших містах світу, але в жодному не бачив
стільки хліба, як тут щодня приносять на ринок. Тут величезна кількість пива й
меду, не тільки місцевого, а й привізного. А вино їм привозять також із Молдо-
ви, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити в стосах більше тисячі
бочок вина. У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку
людей з усіх країн світу в своїх уборах: угорців – у їхніх малих магерках, коза-
ків – у великих кучмах, московитів – у білих шапках, турків – у білих чалмах.
Кожен, хоч би якою мовою він розмовляв, знайде тут свою мову. Місто віддале-
не на сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках мальвазії
вирує натовп критян, німців, іспанців, турків, греків, італійців, зодягнених ще
по-корабельному, видається, неначе тут порт відразу за брамою міста.
Щотижня буває три торгові дні – по середах, п’ятницях, неділях. ...Але торг
тут щодня, бо щоденно прибувають крамарі з усієї Русі, Поділля, з Молдови та
Валахії. Отже, щодня знайдеш тут різні товари, які тільки можна придумати».
Мартин Ґруневеґ, купець із Гданська.
Опис Львова
ВЫПИШИ ГЛАВНОЕ
Сведения о саках содержатся в трудах античных авторов – Арриана, Полиэна, Диодора, Плиния, Ктесия, Помпея Трога, Птоломея, Страбона. Среди них труд Геродота «История», написанный в 5-м веке до н.э., содержит особо ценные сведения о жизни древних племен. Геродот и другие греческие авторы писали о различных сакских племенах. Это массагеты, даи, аримаспы, аргиппеи. Они так описывали саков: «К врагам-беспощадны, к друзьям-верны». Ктесий писал: «Женщины саков сильны, во время войн своим мужьям, вступая вместе с ними в битву». Также греческие историки оценывали саков как «самый справедливый и искренний народ в мире». Геродот и другие историки называли саков «азиатскими скифами».
А вот отрывок из «Истории» Геродота: «Сражаются они верхом на лошадьях и пешие. Знают оба войны; сражаются луками и копьями. Все предметы у них из золота и меди... Головные уборы, пояса украшают золотом. Они ничего не сеют, питаются домашними животными и рыбой. Они пьют молоко. Поклоняются Солнцу, приносят ему в жертву лошадь.»
Отрывок из «Географии» Страбона: «Большинство скифов, которые проживают в районе Каспийского моря, называют даи. На восток от даев проживают массагеты. Остальных называют скифы, однако у каждого племени есть свое название. Все они кочевники. В войне против Кира массагеты доказали свое мужество, которое достойно восхищения. Богом они почитают одно только Солнце и ему приносят в жертву коней. Они прекрасные наездники и пешие воины; вооружены луками, мечами и бронзовыми боевыми топорами; в сражениях они носят золотые пояса и головные повязки. Уздечки и перевязи лошадей у них из золота. Серебра в их стране нет, железа мало, зато медь и золота встречаются в изобилии. Не занимаются земледелием, но живут на манер кочевников, питаясь бараниной и рыбой».
Особую ценность представляют источники, написанные по указам Дария І и Ксеркса. В них содержится интересная информация о древних племенах, живших на территории Казахстана. К древнеперсидским письменным источникам относятся письмена Накш-и-Рустема, Бехистунская надпись. В древнеперсидских клинописных наскальных надписях племенам, жившим на территории Казахстана, чаще всего дают общее название «сак». А в священной книге персов «Авеста» саков называли «турами с быстрыми конями». В древнеперсидских надписях содержатся сведения о политической истории, расселении и быте сакских племен.
Безработица во Франции
Падение производства сопровождалось сокращением заработной платы и ростом безработицы. Доходы рабочих уменьшились с 1930 по 1934 год. на 30%, доходы служащих — на 15—18%. В 1935 году число официально зарегистрированных безработных впервые за послевоенные годы достигло 425 тыс. человек.
Поскольку безработные тогда регистрировались лишь в крупных городах, их реальная численность была значительно выше, составляя около 1 млн. человек. Кроме того, многие рабочие переводились на неполный рабочий день и становились частично безработными. В итоге от полной или частичной безработицы страдало около половины рабочих. Такого размаха безработицы Франция еще не знала.
Кризис сельского хозяйства
Тяжелый удар был нанесен по сельскому хозяйству. В течение почти всего кризиса индекс сельскохозяйственного производства не превышал уровня 1913 года. Оптовые цены на производимые французскими крестьянами мясо, зерно, вино упали за это время в среднем в 2 раза, тогда как цены на промышленные изделия, а также розничные цены, по которым горожане приобретали продовольствие, снижались гораздо медленнее.
Продукты сельского хозяйства не находили сбыта. Их скармливали скоту, сжигали, уничтожали, в то время как подавляющая часть трудящихся жила впроголодь из-за сокращения доходов. Серьезно пострадали от кризиса средние слои городского населения. Их доходы с 1929 по 1934 год снизились на 30%. Число банкротств мелких и средних предприятий, магазинов, лавочек, кафе выросло более чем в 1,5 раза.
Кризис в сфере бизнеса
С 1929 по 1934 года разорилось свыше 100 тыс. мелких торговцев. В бедственном положении оказались многие пенсионеры и бывшие фронтовики, лишившиеся привычных условий существования. Обанкротились даже некоторые крупные предприятия.
Государственная политика по преодолению кризиса
Чтобы ослабить воздействие кризиса, правительство создало «защищенный сектор» экономики, включив в него крупнейшие банки и промышленные предприятия. Они получали государственные заказы и кредиты, налоговые и таможенные льготы. По примеру США были приняты меры для ограничения сельскохозяйственного производства.
В 1929 году появился закон о пшенице, а в 1931 году — закон о виноделии, предусматривавшие государственное регулирование производства и торговли этими продуктами.
Объяснение: