Європейська інтеграція стала ключовою декларованою геополітичною орієнтацією України та Молдови у 2000-х роках. Зближення з ЄС передбачає не тільки вимогу політичних і економічних реформ, а й відповідність «європейським цінностям», до яких, серед іншого, відноситься і європейська політика пам'яті. Однак в європейській політиці пам'яті сформувалися дві багато в чому суперечать один одному тенденції. Перша спирається на створення елементів загальноєвропейського історичного наративу і комеморацію Голокосту, що передбачає відповідальність всіх європейців за цю трагедію. Друга тенденція, що проявилася недавно, передбачає засудження тоталітарних режимів і фокусується на стражданнях власного народу. У своєму русі в бік Європейського Союзу українські та молдавські політики зіткнулися з необхідністю відповідати і можливістю використовувати спочатку тільки першу тенденцію, А приблизно з 2009 р.вже зі співіснуванням обох. У статті проводиться порівняльний аналіз ролі, яку відіграють дві окреслені тенденції загальноєвропейської політики пам'яті в державній історичній політиці в Україні та Молдові. Формування двох суперечливих один одному напрямків у європейській політиці пам'яті створило простір для маневру для керівництва країн, які оголосили європейську інтеграцію своєю геополітичною метою. Загалом європейська політика пам'яті стала одним із джерел легітимації політичних режимів в Україні та Молдові в очах європейських інституцій і водночас інструментом внутрішньополітичної боротьби. Ритуальною комеморацією Голокосту влада України та Молдови намагалася прикрити свої невдачі у сфері політичних та економічних реформ. У свою чергу, в умовах неоднозначного ставлення до радянського минулого в Україні та Молдові європейське засудження тоталітарних режимів стало зручним інструментом для внутрішньополітичних битв.
Європейська інтеграція стала ключовою декларованою геополітичною орієнтацією України та Молдови у 2000-х роках. Зближення з ЄС передбачає не тільки вимогу політичних і економічних реформ, а й відповідність «європейським цінностям», до яких, серед іншого, відноситься і європейська політика пам'яті. Однак в європейській політиці пам'яті сформувалися дві багато в чому суперечать один одному тенденції. Перша спирається на створення елементів загальноєвропейського історичного наративу і комеморацію Голокосту, що передбачає відповідальність всіх європейців за цю трагедію. Друга тенденція, що проявилася недавно, передбачає засудження тоталітарних режимів і фокусується на стражданнях власного народу. У своєму русі в бік Європейського Союзу українські та молдавські політики зіткнулися з необхідністю відповідати і можливістю використовувати спочатку тільки першу тенденцію, А приблизно з 2009 р.вже зі співіснуванням обох. У статті проводиться порівняльний аналіз ролі, яку відіграють дві окреслені тенденції загальноєвропейської політики пам'яті в державній історичній політиці в Україні та Молдові. Формування двох суперечливих один одному напрямків у європейській політиці пам'яті створило простір для маневру для керівництва країн, які оголосили європейську інтеграцію своєю геополітичною метою. Загалом європейська політика пам'яті стала одним із джерел легітимації політичних режимів в Україні та Молдові в очах європейських інституцій і водночас інструментом внутрішньополітичної боротьби. Ритуальною комеморацією Голокосту влада України та Молдови намагалася прикрити свої невдачі у сфері політичних та економічних реформ. У свою чергу, в умовах неоднозначного ставлення до радянського минулого в Україні та Молдові європейське засудження тоталітарних режимів стало зручним інструментом для внутрішньополітичних битв.