У своєму строгому і точному сенсі ревізіонізм зводиться до відмови від вихідного для марксизму методу матеріалістичної діалектики або затвердженню деяких поглядів, що суперечать йому.
Ревізіонізм – це ідеологічна субтечія, яка знаходиться в лівій частині політичного спектру. ЇЇ прихильники прагнуть модифікувати марксистську теорію, не відкидаючи її основної аргументації. Одним з провідних прихильників ревізіонізму в рамках робочого руху є Едуард Бернштейн (1961). Він стверджував, що цілі важливіші, ніж звичайні марксистські засоби державної власності (які можна поступово отримати). Тому повна передача майна після революції знизу була небажаною. Для нього вдосконалення суспільства через державу добробуту та прав робітників не було тактикою – це була сама суть соціалізму. Бернштейн та його сподвижник Карл Каутський стверджували, що мета суспільства, побудованого на соціальній справедливості, важливіша за засоби. Ревізіонізм також пов'язаний з Франкфуртською школою таких діячів, як Герберт Маркузе, Теодор Адорно та Макс Горкхаймер. Франкфуртська школа прагнула до революційної трансформації суспільства шляхом зміни суспільної свідомості, а не просто очікування неминучого краху капіталізму через власні протиріччя, передбачені Комуністичним маніфестом. Ця аргументація прагнула виробити первісну марксистську позицію, що «не свідомість людей визначає їх буття, а ... їхнє соціальне буття визначає їх свідомість».
Марксизм – це метод соціально-економічного аналізу, який розглядає класові відносини та соціальний конфлікт, використовуючи матеріалістичну інтерпретацію історичного розвитку та займає діалектичний погляд на соціальну трансформацію. Він бере свій початок з праць німецьких філософів 19 століття Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Марксизм вважає, що між природою людини та яким ми маємо працювати в капіталістичному суспільстві, було справжнє протиріччя. Марксизм має діалектичний підхід до життя в тому, що все має дві сторони. Марксизм вважає, що капіталізм – це не лише економічна система, а й політична система.
У своєму строгому і точному сенсі ревізіонізм зводиться до відмови від вихідного для марксизму методу матеріалістичної діалектики або затвердженню деяких поглядів, що суперечать йому.
Ревізіонізм – це ідеологічна субтечія, яка знаходиться в лівій частині політичного спектру. ЇЇ прихильники прагнуть модифікувати марксистську теорію, не відкидаючи її основної аргументації. Одним з провідних прихильників ревізіонізму в рамках робочого руху є Едуард Бернштейн (1961). Він стверджував, що цілі важливіші, ніж звичайні марксистські засоби державної власності (які можна поступово отримати). Тому повна передача майна після революції знизу була небажаною. Для нього вдосконалення суспільства через державу добробуту та прав робітників не було тактикою – це була сама суть соціалізму. Бернштейн та його сподвижник Карл Каутський стверджували, що мета суспільства, побудованого на соціальній справедливості, важливіша за засоби. Ревізіонізм також пов'язаний з Франкфуртською школою таких діячів, як Герберт Маркузе, Теодор Адорно та Макс Горкхаймер. Франкфуртська школа прагнула до революційної трансформації суспільства шляхом зміни суспільної свідомості, а не просто очікування неминучого краху капіталізму через власні протиріччя, передбачені Комуністичним маніфестом. Ця аргументація прагнула виробити первісну марксистську позицію, що «не свідомість людей визначає їх буття, а ... їхнє соціальне буття визначає їх свідомість».
Марксизм – це метод соціально-економічного аналізу, який розглядає класові відносини та соціальний конфлікт, використовуючи матеріалістичну інтерпретацію історичного розвитку та займає діалектичний погляд на соціальну трансформацію. Він бере свій початок з праць німецьких філософів 19 століття Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Марксизм вважає, що між природою людини та яким ми маємо працювати в капіталістичному суспільстві, було справжнє протиріччя. Марксизм має діалектичний підхід до життя в тому, що все має дві сторони. Марксизм вважає, що капіталізм – це не лише економічна система, а й політична система.