Початок доби середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ у ІІІ столітті. Передусім далася взнаки боротьба, яку вів Рим з провінціями і в які так і не зміг перемогти. Середньовіччя успадкувало цю боротьбу, на його культуру впливали процеси як об’єднання, так і уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком щире бажання об’єднатись у християнській вірі, з іншого – не менш пристрасний потяг до національної самостійності.
Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константаном у 324 році нового Рима – Константинополя, проте остаточний поділ імперії стався після смерті Феодосія І в 395 році. Вже у 330 році Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід (Візантія) йшли у своєму розвиткові різними шляхами. Надалі ці відмінності тільки глибшали, а суперечності, що існували між частинами колишньої імперії, загострювалися, зрештою призвівши до розриву, який теж наклав свій відбиток на розвиток середньовічної культури.
В цей саме час починається й оте характерне для середній віків змішання народів, що надало культурі середньовіччя особливого колориту. У ІІІ столітті римські імператори мусили визнати варварів, приймаючи їх до війська або дозволяючи їм як конфедератам чи союзникам селитися на окраїнах імперії.
Не можна оминути також іще однієї обставини, яка великою мірою вплинула на формування середньовічної культури. Більшість варварських народів на довгому шляху міграції (“велике переселення”), що призвів у Західну Європу, в результаті контактів з різними цивілізаціями, збагатили свої ремесла, мистецтво, звичаї. Чимало з них прийняли християнство. Але сталося так, що варвари-неофіти – остготи, вестготи, бургунди, вандали та лангобарди – почали сповідувати аріанство. Ця християнська течія названа за ім’ям олександрійського пресвітера Арія, що дав своє тлумачення догмату Трійці (він стверджував, що Христос не вічний, а створений єдиним Богом). 325 року скликаний з ініціативи імператора Константина Нікейський собор засудив аріанство як єресь. Проте так можна було вгамувати теологічні пристрасті серед єпископів, але не уникнути сутичок і розбрату, що виникали між римлянами-католиками й варварами-аріанами.
У VІІІ столітті провідну роль у європейських політичних і культурних справах перебрало франкське королівство. Це сталося завдяки зусиллям династії Меровінгів, що дістала ім’я від напівлегендарного засновника роду Меровія. У ній найпомітнішою постаттю був Хлодвіг, який почав із того, що охрестився зі своїм військом не за аріанським, а за католицьким обрядом, здобувши в союзники всю ієрархію католицької церкви на чолі з папою, а також досить впливове чернецтво.
Достаточно широкую рас получила в Казанском ханстве письменность на основе арабской графики, появившаяся в крае еще в начальный период Волжской Булгарии и явившаяся основой грамоты в Золотой Орде. Обучались, как и прежде, в мектебе и медресе; вероятно существование медресе и высшего типа, например, известное медресе Кол Шарифа. Грамотность была необходима в первую очередь представителям администрации и духовенства, но и среди населения она имела достаточное рас На арабской графике писались официальные документы внешнеполитического характера, деловые бумаги, ярлыки, а также эпитафии, письма, поэмы.
В Казани и на казанской земле была широко известна восточная поэзия. Зачитывались великолепными творениями Рудаки и Фирдоуси, Омара Хайяма и Маади, Низами и Саади, своих ранних поэтов: Баласагуни и Кул Гали, Кутби и Саифа Сараи, Харазми и Рабгузи... В Казанском ханстве появились и новые поэты, среди них: Мухаммед-Амин (он же хан, конец XV - начало XVI веков), Мухаммедъяр, Эмми-Камал, Гариф-бек, Максуди, Кул Шариф (он же известный казанский сеид, национальный герой татарского народа - первая половина XVI века). В Казани было много других придворных и народных поэтов. Вершиной поэтического наследия Казанского ханства является творчество Мухаммедъяра, который в своих поэмах «Тухваи-мардан» («Дар мужей» - 1539 год) и «Нуры-содур» («Свет сердец» - 1542) проповедует доброту и справедливость, верное служение народу:
Смелей твори добро, придет пора,
И ты узнаешь тоже вкус добра...
Кто справедлив и чей язык правдив,
Тот ни на глаз, ни на руку не крив.
В произведениях Мухаммедъяра воспеваются гуманистические идеалы, обращается большое внимание морально-этическим во Красив и певуч язык поэта:
Ярмухамед, есть у тебя язык,
Язык твой - соловей, а мир - цветник.
Кроме письменной литературы, последующее развитие получило и устное народное творчество. Легенды и предания о возникновении Старой и Новой Казани своим происхождением, несомненно, связаны с этим периодом. Литературоведы относят к этому же времени такие произведения эпического характера, как «Алпамыш», «Чура-батыр», «Джик-Мэргэн», «Ханэкэ-Солтан байты» и др. В казанский период получил широкое рас героический эпос «Идегей».
Початок доби середньовіччя поклала криза, що її переживав римський світ у ІІІ столітті. Передусім далася взнаки боротьба, яку вів Рим з провінціями і в які так і не зміг перемогти. Середньовіччя успадкувало цю боротьбу, на його культуру впливали процеси як об’єднання, так і уособлення різних частин Заходу, в ній відбилися, з одного боку, цілком щире бажання об’єднатись у християнській вірі, з іншого – не менш пристрасний потяг до національної самостійності.
Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константаном у 324 році нового Рима – Константинополя, проте остаточний поділ імперії стався після смерті Феодосія І в 395 році. Вже у 330 році Константинополь стає резиденцією імператора, й відтоді Захід і Схід (Візантія) йшли у своєму розвиткові різними шляхами. Надалі ці відмінності тільки глибшали, а суперечності, що існували між частинами колишньої імперії, загострювалися, зрештою призвівши до розриву, який теж наклав свій відбиток на розвиток середньовічної культури.
В цей саме час починається й оте характерне для середній віків змішання народів, що надало культурі середньовіччя особливого колориту. У ІІІ столітті римські імператори мусили визнати варварів, приймаючи їх до війська або дозволяючи їм як конфедератам чи союзникам селитися на окраїнах імперії.
Не можна оминути також іще однієї обставини, яка великою мірою вплинула на формування середньовічної культури. Більшість варварських народів на довгому шляху міграції (“велике переселення”), що призвів у Західну Європу, в результаті контактів з різними цивілізаціями, збагатили свої ремесла, мистецтво, звичаї. Чимало з них прийняли християнство. Але сталося так, що варвари-неофіти – остготи, вестготи, бургунди, вандали та лангобарди – почали сповідувати аріанство. Ця християнська течія названа за ім’ям олександрійського пресвітера Арія, що дав своє тлумачення догмату Трійці (він стверджував, що Христос не вічний, а створений єдиним Богом). 325 року скликаний з ініціативи імператора Константина Нікейський собор засудив аріанство як єресь. Проте так можна було вгамувати теологічні пристрасті серед єпископів, але не уникнути сутичок і розбрату, що виникали між римлянами-католиками й варварами-аріанами.
У VІІІ столітті провідну роль у європейських політичних і культурних справах перебрало франкське королівство. Це сталося завдяки зусиллям династії Меровінгів, що дістала ім’я від напівлегендарного засновника роду Меровія. У ній найпомітнішою постаттю був Хлодвіг, який почав із того, що охрестився зі своїм військом не за аріанським, а за католицьким обрядом, здобувши в союзники всю ієрархію католицької церкви на чолі з папою, а також досить впливове чернецтво.
Достаточно широкую рас получила в Казанском ханстве письменность на основе арабской графики, появившаяся в крае еще в начальный период Волжской Булгарии и явившаяся основой грамоты в Золотой Орде. Обучались, как и прежде, в мектебе и медресе; вероятно существование медресе и высшего типа, например, известное медресе Кол Шарифа. Грамотность была необходима в первую очередь представителям администрации и духовенства, но и среди населения она имела достаточное рас На арабской графике писались официальные документы внешнеполитического характера, деловые бумаги, ярлыки, а также эпитафии, письма, поэмы.
В Казани и на казанской земле была широко известна восточная поэзия. Зачитывались великолепными творениями Рудаки и Фирдоуси, Омара Хайяма и Маади, Низами и Саади, своих ранних поэтов: Баласагуни и Кул Гали, Кутби и Саифа Сараи, Харазми и Рабгузи... В Казанском ханстве появились и новые поэты, среди них: Мухаммед-Амин (он же хан, конец XV - начало XVI веков), Мухаммедъяр, Эмми-Камал, Гариф-бек, Максуди, Кул Шариф (он же известный казанский сеид, национальный герой татарского народа - первая половина XVI века). В Казани было много других придворных и народных поэтов. Вершиной поэтического наследия Казанского ханства является творчество Мухаммедъяра, который в своих поэмах «Тухваи-мардан» («Дар мужей» - 1539 год) и «Нуры-содур» («Свет сердец» - 1542) проповедует доброту и справедливость, верное служение народу:
Смелей твори добро, придет пора,
И ты узнаешь тоже вкус добра...
Кто справедлив и чей язык правдив,
Тот ни на глаз, ни на руку не крив.
В произведениях Мухаммедъяра воспеваются гуманистические идеалы, обращается большое внимание морально-этическим во Красив и певуч язык поэта:
Ярмухамед, есть у тебя язык,
Язык твой - соловей, а мир - цветник.
Кроме письменной литературы, последующее развитие получило и устное народное творчество. Легенды и предания о возникновении Старой и Новой Казани своим происхождением, несомненно, связаны с этим периодом. Литературоведы относят к этому же времени такие произведения эпического характера, как «Алпамыш», «Чура-батыр», «Джик-Мэргэн», «Ханэкэ-Солтан байты» и др. В казанский период получил широкое рас героический эпос «Идегей».