Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.
За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.
Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.
Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.
Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.
Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.
Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.
Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.
Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.
Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі за собі на до кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах.
Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни.
Индия занимает часть Азиатского материка и огромный полуостров на юге Азии —Индостан, омываемый водами Индийского океана и Аравийского моря. На Севере Индии проходит горный хребет Гималаи, отделяющий Индию от других стран. Природа и климат Индии отличаются большим разнообразием. Почти весь полуостров Индостан занят плоскогорьем с жарким, засушливым климатом. Между этим плоскогорьем и Гималаями расположена обширная низменность, где протекают две могучие реки: Инд и Ганг. Обе они берут начало в Гималаях и вместе со своими многочисленными притоками образуют плодородные долины, отделенные одна от другой тропическими лесами и пустынями. В долинах рек много земли, пригодной для обработки и пастбищ. Животный мир Индии очень богат и разнообразен. Населению приходилось вести непрерывную борьбу с хищниками—тиграми, пантерами, медведями, уничтожавшими людей и домашний скот, а также со слонами, вытаптывавшими посевы. Индия заселена с глубокой древности. В различных частях Индии найдены грубые каменные орудия, которыми пользовались древнейшие люди. В третьем тысячелетии до н. э. в долине Инда возникают рабовладельческие государства со своеобразной культурой. Ученые раскопали в пустыне развалины городов с большими зданиями из кирпича и камня. Население этих городов занималось земледелием и скотоводством. Из камня, слоновой кости и металла искусные ремесленники изготавливали различную утварь и предметы роскоши. Была развита торговля, как внутренняя, так и внешняя. В городах имелись крытые рынки. Торговые связи поддерживались с Индокитаем и Месопотамией. У древнейшего населения Индии было письмо, которое пока еще не прочтено.Древние индийцы делали печати из камня и из других материалов. На большинстве печатей изображены животные: буйвол, носорог, слон, антилопа и др. На каждой печати имеется короткая надпись. Эти древнейшие письмена (III тысячелетие до н. э.) до сих пор еще не прочитаны. Древние индийцы делали печати из камня и из других материалов. На большинстве печатей изображены животные: буйвол, носорог, слон, антилопа и др. На каждой печати имеется короткая надпись. Эти древнейшие письмена (III тысячелетие до н. э.) до сих пор еще не прочитаны.
Во втором тысячелетии до н. э. с северо-запада в Индию проникли многочисленные племена, называвшие себя арии, что на языке древних индийцев означает «благородные». Арии были кочевниками-скотоводами. Главное их богатство—крупный рогатый скот, а основная пища — молочные продукты. Впоследствии корова считалась у индийцев священным животным. Ариям была известна лошадь, появившаяся в Индии одновременно с ними. Коней запрягали в повозки и колесницы, при для быстрой езды и боя с врагами. Во главе племен ариев стояли племенные вожди — раджи. Власть их была ограничена советом старейшин. С конца второго тысячелетия, с распространением железных орудий, индийцы начинают осваивать долину Ганга, расчищая джунгли, осушая болота. Они сеют ячмень и рис, возделывают хлопок. Полукочевое скотоводство уступает место земледелию.
Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.
За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.
Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.
Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.
Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.
Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.
Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.
Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.
Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.
Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі за собі на до кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах.
Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни.
Природа и климат Индии отличаются большим разнообразием. Почти весь полуостров Индостан занят плоскогорьем с жарким, засушливым климатом. Между этим плоскогорьем и Гималаями расположена обширная низменность, где протекают две могучие реки: Инд и Ганг. Обе они берут начало в Гималаях
и вместе со своими многочисленными притоками образуют плодородные долины, отделенные одна от другой тропическими лесами и пустынями. В долинах рек много земли, пригодной для обработки и пастбищ.
Животный мир Индии очень богат и разнообразен. Населению приходилось вести непрерывную борьбу с хищниками—тиграми, пантерами, медведями, уничтожавшими людей и домашний скот, а также со слонами, вытаптывавшими посевы.
Индия заселена с глубокой древности. В различных частях Индии найдены грубые каменные орудия, которыми пользовались древнейшие люди. В третьем тысячелетии до н. э. в долине Инда возникают рабовладельческие государства со своеобразной культурой. Ученые раскопали в пустыне развалины городов с большими зданиями из кирпича и камня. Население этих городов занималось земледелием и скотоводством. Из камня, слоновой кости и металла искусные ремесленники изготавливали различную утварь и предметы роскоши. Была развита торговля, как внутренняя, так и внешняя. В городах имелись крытые рынки. Торговые связи поддерживались с Индокитаем и Месопотамией. У древнейшего населения Индии было письмо, которое пока еще не прочтено.Древние индийцы делали печати из камня и из других материалов. На большинстве печатей изображены животные: буйвол, носорог, слон, антилопа и др. На каждой печати имеется короткая надпись. Эти древнейшие письмена (III тысячелетие до н. э.) до сих пор еще не прочитаны.
Древние индийцы делали печати из камня и из других материалов. На большинстве печатей изображены животные: буйвол, носорог, слон, антилопа и др. На каждой печати имеется короткая надпись. Эти древнейшие письмена (III тысячелетие до н. э.) до сих пор еще не прочитаны.
Во втором тысячелетии до н. э. с северо-запада в Индию проникли многочисленные племена, называвшие себя арии, что на языке древних индийцев означает «благородные». Арии были кочевниками-скотоводами. Главное их богатство—крупный рогатый скот, а основная пища — молочные продукты. Впоследствии корова считалась у индийцев священным животным. Ариям была известна лошадь, появившаяся в Индии одновременно с ними. Коней запрягали в повозки и колесницы, при для быстрой езды и боя с врагами. Во главе племен ариев стояли племенные вожди — раджи. Власть их была ограничена советом старейшин.
С конца второго тысячелетия, с распространением железных орудий, индийцы начинают осваивать долину Ганга, расчищая джунгли, осушая болота. Они сеют ячмень и рис, возделывают хлопок. Полукочевое скотоводство уступает место земледелию.