1.Потому что арабский язык стал общим для всех мусульманских стран. Он также был языком религии и науки 2.Арабских учёных очень уважали влиятельные люди халифата. Учёные не имели власти сами по себе, но занимали видное место при дворах тех, кто эту власть имел и потому влияли на их политику. Поэтому администрация халифата достигла больших успехов в управлении, а наука расцвела. Всё это подданным халифа во время расцвета, но не государство от кризиса и распада 3.Мы и сегодня пользуемся созданной арабами алгеброй, а также цифрами, которые арабы не изобрели (а взяли у индийцев), но распространили по миру.
1) аль-Бируни высказал предположение, что центром вселенной является не Земля, а Солнце (хотя именно это писал ещё в III веке до н.э. Аристарх Самосский);
2) Ибн Сина (в Европе известный как Авиценна) описал признаки многих болезней и их лечение;
3) Фирдоуси создал великую поэму «Шахнаме» («Книгу царей»);
4) Омар Хайям создал самый точный из реально используемых календарей, также широко известен как поэт.
Україна, територіально розтята між двома імперіями, була приречена на величезні страждання. Велика культурна нація з давніми, тільки їй притаманними традиціями поступово втрачала національні звичаї, які накопичувались віками і розвивалися багатьма поколіннями українства. Віковічні традиції руйнувалися політикою, що її проводили правлячі кола імперських держав. І хоча політика щодо українства в російській і австро-угорській частинах України суттєво відрізнялася, наслідки а були однаковими — попри всі особливості етнічні українські території в складі обох імперій мали статус колоній.
Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.
Територіальний наступ російського царизму розпочався уже після Переяславського договору 1654 р. і був спрямований на зміну самобутніх державних структур. Гетьманщини загально російськими адміністративно-правовими інституціями та повне асимілювання українських земель з одвічно російськими. Основними віхами на шляху приєднання українських територій до складу Росії були ліквідація козацького управління, полкового устрою та гетьманату, заснування І та II малоросійських колегій, введення на території України губернського територіального поділу, поширення на українські землі діяльності адміністративно-правових загально імперських установ та кріпосного права, реорганізація статусу виборчого православного духовенства та урядових чиновників, пошуки дворянства козацькою старшиною, поступове зниження культурно-освітнього рівня населення і заборона української мови.
2.Арабских учёных очень уважали влиятельные люди халифата. Учёные не имели власти сами по себе, но занимали видное место при дворах тех, кто эту власть имел и потому влияли на их политику. Поэтому администрация халифата достигла больших успехов в управлении, а наука расцвела. Всё это подданным халифа во время расцвета, но не государство от кризиса и распада
3.Мы и сегодня пользуемся созданной арабами алгеброй, а также цифрами, которые арабы не изобрели (а взяли у индийцев), но распространили по миру.
1) аль-Бируни высказал предположение, что центром вселенной является не Земля, а Солнце (хотя именно это писал ещё в III веке до н.э. Аристарх Самосский);
2) Ибн Сина (в Европе известный как Авиценна) описал признаки многих болезней и их лечение;
3) Фирдоуси создал великую поэму «Шахнаме» («Книгу царей»);
4) Омар Хайям создал самый точный из реально используемых календарей, также широко известен как поэт.
Україна, територіально розтята між двома імперіями, була приречена на величезні страждання. Велика культурна нація з давніми, тільки їй притаманними традиціями поступово втрачала національні звичаї, які накопичувались віками і розвивалися багатьма поколіннями українства. Віковічні традиції руйнувалися політикою, що її проводили правлячі кола імперських держав. І хоча політика щодо українства в російській і австро-угорській частинах України суттєво відрізнялася, наслідки а були однаковими — попри всі особливості етнічні українські території в складі обох імперій мали статус колоній.
Російська імперська політика щодо України була спрямована в русло русифікації. Вона охопила всі сфери економічного, політичного і культурного життя краю, провадилася цілеспрямовано, жорстоко. При цьому застосовувався увесь арсенал засобів її здійснення.
Територіальний наступ російського царизму розпочався уже після Переяславського договору 1654 р. і був спрямований на зміну самобутніх державних структур. Гетьманщини загально російськими адміністративно-правовими інституціями та повне асимілювання українських земель з одвічно російськими. Основними віхами на шляху приєднання українських територій до складу Росії були ліквідація козацького управління, полкового устрою та гетьманату, заснування І та II малоросійських колегій, введення на території України губернського територіального поділу, поширення на українські землі діяльності адміністративно-правових загально імперських установ та кріпосного права, реорганізація статусу виборчого православного духовенства та урядових чиновників, пошуки дворянства козацькою старшиною, поступове зниження культурно-освітнього рівня населення і заборона української мови.