На територію українського Правобережжя - в Київську, Волинську і Подільську губернії - реформа поширилася кількома роками потому. Правовою основою її проведення стало Окреме місцеве положення, а також близько десяти спеціально для Правобережної України додатково виданих (1863 р.) законодавчих актів. В основу цих документів уряд поклав Інвентарні правила (1847-1848 рр.). Землю виділяли на сільську громаду і закріпляли за селянами у спадкове подвірне землекористування. Селянам надавалося право на одержання повного інвентарного наділу. У випадку, якщо фактичний наділ був меншим, ніж інвентарний, селяни могли подавати клопотання до мирового посередника щодо повернення в їхнє користування відрізаної поміщиками мирської землі.
Однак земля, якою наділяли селян, перебувала в їхніх руках у тимчасовому користуванні. Власниками землі, а отже, й вільними (селянами-власниками) селяни могли стати лише після викупу своєї землі (укладення викупної угоди). Порядок викупу землі та розмір викупної суми визначало спеціальне Положення про викуп. Садиби можна було викуповувати будь-коли за умови відсутності на селянському дворі казенної та поміщицької недоїмки. Викуп польової землі міг бути здійснений за згодою поміщика і навіть проти бажання селян. Укладаючи викупну угоду, селянин особисто вносив відразу не менше 20% викупної суми, а на решту його кредитувала держава (на 49 років), яка за нього сплачувала поміщикам.
Колонии выводились прежде всего из-за нехватки земли в полисах континентальной Греции. В свою очередь, это было связано как с растущим населением полиса, так и с существованием законов, запрещавших дробление земельной собственности между несколькими наследниками
Объяснение:
Греческая колонизация[1][2] — масштабное расселение древних греков по берегам Средиземного и Чёрного морей. Эпоха греческой колонизации охватывает VIII—VI вв. до н. э., время формирования полисного строя[2]. В Греции этот процесс получил название «великая греческая колонизация»
На територію українського Правобережжя - в Київську, Волинську і Подільську губернії - реформа поширилася кількома роками потому. Правовою основою її проведення стало Окреме місцеве положення, а також близько десяти спеціально для Правобережної України додатково виданих (1863 р.) законодавчих актів. В основу цих документів уряд поклав Інвентарні правила (1847-1848 рр.). Землю виділяли на сільську громаду і закріпляли за селянами у спадкове подвірне землекористування. Селянам надавалося право на одержання повного інвентарного наділу. У випадку, якщо фактичний наділ був меншим, ніж інвентарний, селяни могли подавати клопотання до мирового посередника щодо повернення в їхнє користування відрізаної поміщиками мирської землі.
Однак земля, якою наділяли селян, перебувала в їхніх руках у тимчасовому користуванні. Власниками землі, а отже, й вільними (селянами-власниками) селяни могли стати лише після викупу своєї землі (укладення викупної угоди). Порядок викупу землі та розмір викупної суми визначало спеціальне Положення про викуп. Садиби можна було викуповувати будь-коли за умови відсутності на селянському дворі казенної та поміщицької недоїмки. Викуп польової землі міг бути здійснений за згодою поміщика і навіть проти бажання селян. Укладаючи викупну угоду, селянин особисто вносив відразу не менше 20% викупної суми, а на решту його кредитувала держава (на 49 років), яка за нього сплачувала поміщикам.
Объяснение:
может чем-то )
Колонии выводились прежде всего из-за нехватки земли в полисах континентальной Греции. В свою очередь, это было связано как с растущим населением полиса, так и с существованием законов, запрещавших дробление земельной собственности между несколькими наследниками
Объяснение:
Греческая колонизация[1][2] — масштабное расселение древних греков по берегам Средиземного и Чёрного морей. Эпоха греческой колонизации охватывает VIII—VI вв. до н. э., время формирования полисного строя[2]. В Греции этот процесс получил название «великая греческая колонизация»