Наприкінці 1850-х pp. почали організовуватися напівлегальні гуртки — громади. Перша громада виникла в Києві 1859 р. на базі таємного гуртка «хлопоманів» (від польського «хлоп» — селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету, Володимир Антонович. Громадівський рух, названий владою «українофільством», набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних ів суспільства з різними політичними поглядами. їхня діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо). Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов. Було створено керівний центр громад усієї України, до якого увійшли В. Антонович, П. Чубинський, О. Русов. Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України.
Мое отношение к личности Петра исключительно положительное так как он был и могучим человеком, с твердым характером и сильной волей, умный, трудолюбивый и целеустремленный. И, по моему мнению, только такой человек мог вывести Россию из многовекового застоя, и не просто вывести из застоя, а сделать её одной из могущественных держав Европы, но с другой стороны его чрезмерная жестокость во время стрелецкого бунта, возможно вызванная его детскими впечатлениями, только портит впечатление о нем, хотя Петр тоже человек и, как и все подвержен эмоциям и чувствам. Но что касается его преобразований, то к ним у меня несколько двойное отношение, так как с одной стороны его преобразования имели фактически революционный характер, но с другой стороны они были настолько не последовательные и шли так быстро, что народ не успевал не только разобраться, но и элементарно вникнуть в них, и выполнялись они своеобразными наскоками, то есть Петр лично не присутствовал не при одном из преобразований, а был постоянно в разъездах и во время своих кратковременных визитов в Москву, а затем в Петербург, он и совершал реформы. Но всё же при Петре Великом (ведь не зря ж его наградили этим титулом) Россия сделала гигантский скачок вперед.
Наприкінці 1850-х pp. почали організовуватися напівлегальні гуртки — громади. Перша громада виникла в Києві 1859 р. на базі таємного гуртка «хлопоманів» (від польського «хлоп» — селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету, Володимир Антонович. Громадівський рух, названий владою «українофільством», набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних ів суспільства з різними політичними поглядами. їхня діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо). Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов. Було створено керівний центр громад усієї України, до якого увійшли В. Антонович, П. Чубинський, О. Русов. Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України.
Мое отношение к личности Петра исключительно положительное так как он был и могучим человеком, с твердым характером и сильной волей, умный, трудолюбивый и целеустремленный. И, по моему мнению, только такой человек мог вывести Россию из многовекового застоя, и не просто вывести из застоя, а сделать её одной из могущественных держав Европы, но с другой стороны его чрезмерная жестокость во время стрелецкого бунта, возможно вызванная его детскими впечатлениями, только портит впечатление о нем, хотя Петр тоже человек и, как и все подвержен эмоциям и чувствам. Но что касается его преобразований, то к ним у меня несколько двойное отношение, так как с одной стороны его преобразования имели фактически революционный характер, но с другой стороны они были настолько не последовательные и шли так быстро, что народ не успевал не только разобраться, но и элементарно вникнуть в них, и выполнялись они своеобразными наскоками, то есть Петр лично не присутствовал не при одном из преобразований, а был постоянно в разъездах и во время своих кратковременных визитов в Москву, а затем в Петербург, он и совершал реформы. Но всё же при Петре Великом (ведь не зря ж его наградили этим титулом) Россия сделала гигантский скачок вперед.