с историей 7 Класс тест
1. Из перечисленного выберете положение программы дигтеров.
1) Отмена денег
2) Превращение копигольдов во фригольды
3) Создание общества, в котором будут четко разделены классы и сословия
4) Создание общества, в котором должны преобладать богатые люди
5) Отмена частной собственности
2. Расположите исторические события в порядке возрастания, начиная с самого раннего.
—Подписание "Билля о правах"
—Принятие "Habeas corpus act"
—Принятие "Декларации веротерпимости"
—Издание "Навигационного акта"
—Принятие "Орудие управления
Церковь в XIX веке. Митрополия в Галичине
На землях, попавших после раздела Речи Посполитой в состав Австро-Венгерской империи, часть униатской Киевской митрополии продолжила свое существование в качественно иных условиях, чем та, которая попала под власть Российской империи. Практически сразу после присоединения галицких земель к Габсбургской монархии императрица Мария-Терезия в 1774 году издала декрет, которым утвердила новое название для униатской Церкви – Греко-Католическая Церковь, главным образом, чтобы отличить ее от Римо-Католической Церкви. Австрийская власть понимала, что, уважая украинцев-русинов, сможет сбалансировать польский сепаратизм в регионе. Для этого необходимо было обеспечить равные права как для восточных, так и для западных католиков (поскольку, несмотря на то, что униаты, как и латиняне, тоже были католиками, польские римо-католики трактовали восточных собратьев как низшую касту).
В том же году Мария-Терезия основала в Вене семинарию при храме св. Варвары для греко-католиков (Барбареум). А император Иосиф II главным проводником своих реформ на территории проживания русинов определил греко-католическое духовенство. Для этого был повышен социальный и экономический статус и образовательный уровень духовенства. В то же время император практически взял под контроль право назначать епископов, но в 1855 году между империей и Римом был заключен конкордат, обеспечивавший независимость церковных дел от императорской власти, в частности, отношения епископата с Римским Престолом.
После смерти последнего митрополита Феодосия Ростоцкого, который во время преследований униатской Церкви под властью Российской империи был отправлен в Петербург, Киевская митрополия в единстве с Римом фактически осталась без утвержденного в Риме митрополита. Поэтому уже в 1806 году австрийский цесарь послал в Рим обращение генерального викария Львовской епархии с восстановить Галицкую митрополию с правами Киевской. Папская булла увидела свет в 1807 году, а в 1808-м митрополитом, в юрисдикцию которого входила и Холмщина, стал Антон Ангелович. Преемником Ангеловича стал в 1815 году Михаил Левицкий, приложивший много усилий для повышения образовательного уровня населения Галичины. В частности, было открыто более тысячи приходских школ. В 1856 году Папа Пий IX даровал Левицкому титул кардинала.
Таємниця народження. Рік і місце народження Івана Сірка невідомі достеменно невідомі. За одними даними, він народився між 1605 та 1610 роками в сім’ї шляхтича на Поділлі, за іншими – у слободі Мерефі (зараз – Харківщина). Документальних відомостей про дитинство і юність також не дійшло. Сучасні історики сходяться на тому, що майбутній кошовий отримав належну шляхтичеві освіту. Перша половина його життя – цілковита «біла пляма». Досі, зокрема, невідомо, що саме покликало його на Січ.
2. Кошовий-рекордсмен. Іван Сірко встановив кілька своєрідних рекордів в історії Запорозької Січі, зокрема, за числом обрань на посаду кошового. За різними даними, він близько десятка разів очолював Військо Запорозьке Низове. Історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав 8 разів. На думку сучасного біографа Юрія Мицика, який присвятив вивченню життя Сірка майже три десятиліття, посаду кошового отамана він загалом обіймав 15 разів.
Феноменальний полководець. Ім’я кошового оповите ореолом непереможності. Його часто порівнюють із Чингісханом або Тамерланом. Ще замолоду Іван Сірко уславився сміливістю й розумом, коли під керівництвом Богдана Хмельницького брав участь у морських походах, у штурмах Варни, Трапезунда та інших турецьких фортець. Брав участь у Визвольній війні під проводом Хмельницького, особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем. Існує легенда, що як воєначальник Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально як військовий лідер він здобув понад 60 розгромних перемог. Під його керівництвом козаки захоплювали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай. Але в його житті були й поразки: історики нараховують близько десятка програних боїв.
4. Змінні політичні погляди. Протягом життя Сірко не раз міняв свої політичні переконання. Він то воював на боці російської армії, то укладав тимчасовий союз з татарами, то підлаштовувався під поляків. Політичним кредо отамана була народна мудрість: «Нужда закон міняє». Як відзначають історики, він часто діяв відповідно до улюбленої приказки.
За часів Руїни, коли Московське царство, Річ Посполита, Османська імперія та часом Швеція боролися за українські землі, політична ситуація була хисткою. Зокрема, 1659 року Сірка вважали переконаним прихильником Москви й противником польської корони. Спливло буквально кілька місяців, і 17 жовтня 1659 року полковник Сірко рішуче відмовився поставити підпис під Переяславськими статтями, які суттєво звужували автономію козацької України в складі Московії.
5. Кілька разів похований. Помер отаман 1-го (за іншими даними – 10-го) серпня 1680 року на своїй пасіці в хуторі Грушівка (тепер село Іллінка Томаківського району Дніпропетровщини). Його тіло запорожці переправили на Чортомлицьку Січ (тепер – село Капулівка на Нікопольщині), викопали могилу й поховали з почестями. Після руйнування Січі 1775-го року російськими військами останки Сірка перепоховали на новому місці, але теж під Капулівкою. 1967 року, коли берег, де була могила, підмили води Каховського водосховища, прах Сірка знову перенесли – на вище місце. При цьому череп відправили в Москву, аби антропологи відтворили його портрет. У труну поклали інший – катакомбної людини. Після цього череп Сірка майже чверть століття залишався в Росії, а після повернення в Україну ще кілька років пролежав у сейфі місцевих чиновників. І лише в серпні 2000 року голову козака приєднали до тіла. Це відбулось через 320 років після його смерті. Меморіальний комплекс «Могила Кошового отамана Івана Сірка» на Нікопольщині наразі є пам’яткою національного значення.