Яросла́в Володи́мирович (бл. 1130 — 1 жовтня 1187) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь галицький (1153—1187). Представник дому галицьких Ростиславичів. Син галицького князя Володимирка Володаровича й дочки угорського короля Коломана I. Зять князя Юрія Долгорукого (з 1150)[2]. Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152)[2]. Воював із київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжжя. Допоміг Ізяславу Давидовичу вокняжитись у Києві (1158), але незабаром вигнав його через відмову видати Івана Берладника[2]. Підкорив Берладську землю. Мав добрі стосунки з Угорщиною та Польщею[2]. Дав притулок Андроніку Комніну, суперникові візантійського імператора Мануїла І (1164), але згодом уклав з останнім союз (1167)[2]. Користувався великим авторитетом на Русі, проте сильно залежав від галицьких бояр, які втручалися в приватне життя князя[2]. 1171 року був тимчасово ув'язнений боярами, які спалили його коханку Настасію й примусили жити із законною дружиною Ольгою, донькою Юрія Долгорукого. Перед смертю заповів галицький престол Олегові, синові Настасії, а нелюбому законному синові Володимиру дав Перемишль[2]. Помер у Галичі, похований у галицькому Успенському соборі[2]. У «Слові о полку Ігоревім» названий Осмомислом (мудрим; тим, хто має «вісім мислів»). Також — Ярослав Галицький[3].
Изменение концепции прав человека в конце XIX в. связано с признанием не только гражданских и политических прав, но и социально-экономических. Уступая возрастающему сопротивлению, правительства ряда стран, стали переходить к политике частичных уступок. Тем самым было положено начало т.н. «социальному законодательству» или законодательству об условиях труда. Сначала в Германии, а потом и в других странах Европы принимаются социальные законы (о пенсиях, пособиях по инвалидности, ограничении женского и детского труда и т.д.). Социальное законодательство в Европе оформляется как ряд отраслей позитивного права. В середине XX в. положения о социальных правах были внесены в тексты большинства европейских конституций, что свидетельствовало об окончательном признании этих прав как одной из основ правового статуса личности. В 1802 г. в Англии, закон «ограничил» рабочий день детей 12 часами. В 1833 г. рабочий день детей, был ограничен 8 и 12 часами. Было запрещено использовать труд женщин и детей до 10 лет на подземных работах. В 1871 году, под давлением рабочих масс, английский парламент узаконил существование профсоюзов. В 1875 г. были отменены уголовные наказания за участие в стачках. В Германии в 80-х годах XIX в. все же были приняты акты о соц обеспечении.
Яросла́в Володи́мирович (бл. 1130 — 1 жовтня 1187) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь галицький (1153—1187). Представник дому галицьких Ростиславичів. Син галицького князя Володимирка Володаровича й дочки угорського короля Коломана I. Зять князя Юрія Долгорукого (з 1150)[2]. Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152)[2]. Воював із київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжжя. Допоміг Ізяславу Давидовичу вокняжитись у Києві (1158), але незабаром вигнав його через відмову видати Івана Берладника[2]. Підкорив Берладську землю. Мав добрі стосунки з Угорщиною та Польщею[2]. Дав притулок Андроніку Комніну, суперникові візантійського імператора Мануїла І (1164), але згодом уклав з останнім союз (1167)[2]. Користувався великим авторитетом на Русі, проте сильно залежав від галицьких бояр, які втручалися в приватне життя князя[2]. 1171 року був тимчасово ув'язнений боярами, які спалили його коханку Настасію й примусили жити із законною дружиною Ольгою, донькою Юрія Долгорукого. Перед смертю заповів галицький престол Олегові, синові Настасії, а нелюбому законному синові Володимиру дав Перемишль[2]. Помер у Галичі, похований у галицькому Успенському соборі[2]. У «Слові о полку Ігоревім» названий Осмомислом (мудрим; тим, хто має «вісім мислів»). Також — Ярослав Галицький[3].