Давньогрецька філософія традиційно в українській історії філософії розглядається як одна з двох гілок античної філософії. При такому поділі часові рамки давньогрецької філософії охоплюють період від 6 століття до н. е. до приблизно 6 століття після народження Ісуса Христа. У вужчому сенсі термін «давньогрецька філософія» охоплює час від зародження до елліністичної філософії.
Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний б бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію у давньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.
Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обґрунтовувалися космологією.
Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.
Населе́ние Росси́йской импе́рии на момент её провозглашения и в течение всего двухвекового периода её существования было многонациональным, хотя ядро населения империи, именуемое титульной нацией, составляли великороссы (русские), национальная идентичность которых сформировалась в среде восточнославянского населения Великого княжества Московского в XIV—XV веках, проживавшего на территориях, вошедших в состав Русского государства.
Практически все народы страны занимались в основном сельским хозяйством, некоторые вели кочевую жизнь. Тем не менее доля городского населения постоянно росла, особенно быстро в период Второй промышленной революции, в конце XIX — начале XX веков. В этот период быстро росла и общая численность населения: по темпам Россия в 1860—1910 гг. опережала все европейские страны.
В 1880 году в стране проживало 82 млн человек, к 1894 году это число возросло до 122 млн, к 1914 — до 182 млн, прирастая на 2,4 млн ежегодно. В период с 1902 по 1912 год прирост населения увеличился до 3,7 млн в год, чему не помешали даже революция 1905 года и Русско-японская война[1].
Давньогрецька філософія традиційно в українській історії філософії розглядається як одна з двох гілок античної філософії. При такому поділі часові рамки давньогрецької філософії охоплюють період від 6 століття до н. е. до приблизно 6 століття після народження Ісуса Христа. У вужчому сенсі термін «давньогрецька філософія» охоплює час від зародження до елліністичної філософії.
Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний б бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію у давньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.
Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обґрунтовувалися космологією.
Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.
вот всё правильно
Объяснение:
нету
Населе́ние Росси́йской импе́рии на момент её провозглашения и в течение всего двухвекового периода её существования было многонациональным, хотя ядро населения империи, именуемое титульной нацией, составляли великороссы (русские), национальная идентичность которых сформировалась в среде восточнославянского населения Великого княжества Московского в XIV—XV веках, проживавшего на территориях, вошедших в состав Русского государства.
Практически все народы страны занимались в основном сельским хозяйством, некоторые вели кочевую жизнь. Тем не менее доля городского населения постоянно росла, особенно быстро в период Второй промышленной революции, в конце XIX — начале XX веков. В этот период быстро росла и общая численность населения: по темпам Россия в 1860—1910 гг. опережала все европейские страны.
В 1880 году в стране проживало 82 млн человек, к 1894 году это число возросло до 122 млн, к 1914 — до 182 млн, прирастая на 2,4 млн ежегодно. В период с 1902 по 1912 год прирост населения увеличился до 3,7 млн в год, чему не помешали даже революция 1905 года и Русско-японская война[1].