Га́лицько-Воли́нське князівство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
В южной части Русской равнины в районе современной Воронежской области обнаружены следы древнейшей стоянки Homo sapiens — Костёнки. На самом деле, здесь на площади около 10 км2 обнаружено свыше 60 стоянок возрастом от 50 тыс. лет до н.э. до 15 тыс. лет до н.э.
Генетический код останков человека погребенных на стоянке Костенки 26 тыс. лет до н.э. соответствует генетическому коду современных европейцев, встречающемуся в Испании. Так же генетический анализ выявил, что неандертальская примесь этого человека составляет 2,8%.
На стоянке Костенки обнаружены древнейшие на территории Восточной Европы украшения — пронизки с орнаментом, изготовленные из трубчатых костей птицы и подвески из черноморских раковин (указывающих на развитый обмен с черноморским регионом).
Артефакты были найдены в слое вулканического пепла, принесенного на Русскую равнину с территории современной Италии около 33-31 тыс. лет до н.э. Состав пеплов оказался идентичным обнаруженным в донных отложениях Адриатического моря. Близкие по составу и возрасту пеплы были найдены также в разрезах ряда палеолитических стоянок на территории Центральной и Восточной Европы, что свидетельствует о глобальном воздействии вулканического извержения, спровоцировавшего резкое изменение климата — нечто вроде «эффекта ядерной зимы». Находки поселения Костенки показывают, что катастрофическим последствием извержения стало прекращение существования этого поселения, как и многих других на территории Европы в этот период.
Га́лицько-Воли́нське князівство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Объяснение:
Древние Костёнки
В южной части Русской равнины в районе современной Воронежской области обнаружены следы древнейшей стоянки Homo sapiens — Костёнки. На самом деле, здесь на площади около 10 км2 обнаружено свыше 60 стоянок возрастом от 50 тыс. лет до н.э. до 15 тыс. лет до н.э.
Генетический код останков человека погребенных на стоянке Костенки 26 тыс. лет до н.э. соответствует генетическому коду современных европейцев, встречающемуся в Испании. Так же генетический анализ выявил, что неандертальская примесь этого человека составляет 2,8%.
На стоянке Костенки обнаружены древнейшие на территории Восточной Европы украшения — пронизки с орнаментом, изготовленные из трубчатых костей птицы и подвески из черноморских раковин (указывающих на развитый обмен с черноморским регионом).
Артефакты были найдены в слое вулканического пепла, принесенного на Русскую равнину с территории современной Италии около 33-31 тыс. лет до н.э. Состав пеплов оказался идентичным обнаруженным в донных отложениях Адриатического моря. Близкие по составу и возрасту пеплы были найдены также в разрезах ряда палеолитических стоянок на территории Центральной и Восточной Европы, что свидетельствует о глобальном воздействии вулканического извержения, спровоцировавшего резкое изменение климата — нечто вроде «эффекта ядерной зимы». Находки поселения Костенки показывают, что катастрофическим последствием извержения стало прекращение существования этого поселения, как и многих других на территории Европы в этот период.