Ті, що моляться". Після того, як у 313 р. імператор Костянтин дозволив відкрито сповідувати християнство ця релігія швидко поширилась на захід та Сход імперії. За півтора століть у християнстві було розроблено основні положення (догмати) і створена чітка організація віруючих - церква. Церква займала надзвичайно важливе місце у середньовічному суспільстві. Майже у кожному селі був зведений храм, у якому священик правив службу. Кілька сіл складали прихід, а приходи об'єднувались у області. Великими областями управляли єпископи та архієпископи. Очолював Західну церкву римський єпископ - папа.
Папа, єпископ, чернець
Вважалось, що церковники керують духовним життям людей й називались духовенством. Решта людей були мирянами. Духовенство поділялось на біле і чорне. Біле несло службу серед мирян. Чорне духовенство (ченці, монахи) бажали присвятити своє життя виключно служінню Богові. Вони усамітнювались в незаселених місцях - пустелях, лісах, горах. Громади ченців називались монастирями. Вступаючи до монастиря, чернець давав обіцянку дотримуватись статуту - правил монастирського життя. На Заході перший статут склав Св. Бенедикт (VI ст.). „Молись і трудись", - так коротко можна передати суть його правил. Чернець не мав сім'ї, а також особистого майна. На чолі монастиря стояв абат (з грецької - батько).
Мініатюра
У багатьох монастирях стали з'являтись школи, майстерні у яких переписувались книги. Духовенство було самою освіченою верствою суспільства, а монастирі стали важливими центрами культури у ранньому Середньовіччі.
„Ті, що воюють". Середньовіччя - епоха постійних великих і малих війн, а отже, навколо рицарства оберталась вся тогочасна історія. А якими були рицарі? Сміливими воїнами, відданими васалами, благородними сеньйорами, галантними кавалерами. Чи жорстокими гнобителями, грубими і неосвіченими грабіжниками ласими до здобичі? Мабуть і тим, і іншім. Адже рицарі були силою, силою яка потрібна всім. Рицар, це перш за все професійний воїн. Але не просто воїн. В усіх мовах „рицар", „рейтер", „шевальє" означає „вершник". І не просто вершник, а важко озброєний воїн. У Х ст. спорядження такого воїна коштувало 45 корів, а це стадо цілого села. Але мало взяти до рук зброю, нею треба вміти користуватись. Для цього потрібно тренуватись змалечку. Отже рицар повинен бути заможною людиною у якої багато вільного часу.
Феодальна ієрархія
("драбина")
Тому король і роздавав феоди герцогам і графам, а ті - баронам. Отримуючи від сеньйора феод васал приносив йому клятву вірності, а отримував покровительство і землю з селянами, над яким він був суддею, поліцаєм, а також збирав податки.
Організація війська
В деяких країнах, наприклад Німеччині, всі феодали вважались васалами короля. У Франції діяло правило: васал мого васала - не мій васал. Але якщо граф отримував землю і від короля, і від герцога, то він сам вибирав кого йому підтримувати. Варто було розпочатись війні, як вся феодальна драбина приходила в рух. Васали збирались на заклик свого сеньйора. Військо, таким чином, складалось з окремих загонів великих феодалів. Єдиного командування не було. В кращому випадку рішення приймались на військовій раді у присутності короля. Те саме й у мирних справах. Деякі васали були бали багатші за сеньйорів, в тому числі й короля. До нього ставились з пошаною, але не більше. Ніякі клятви не заважали гордим графам і герцогам підняти заколот проти короля, якщо вони вбачали загрозу своїм правам з його боку. Адже знатність - це ще не рицарство. Король також повинен
Сословия в России стали появляться после объединения русских земель в единое государство. При этом происходило ослабление влияния местной удельной феодальной аристократии и рост влияния дворянства в посадской верхушке. С началом проведения Земских соборов расширяется и круг участников. Здесь вместе с боярско-дворянским сословием и духовенством принимает участие и верхушка посада. На собор 1613 года были приглашены представители черносошного крестьянства. В это время сословное деление отличалось большой пестротой и разнообразием. Разрядные списки XVI века и Бархатная книга (1687 год) привели к тому, что дворяне из служилого превратились в наследственное сословие. Некоторые изменения наследственных принципов сословных организаций произошли при Петре I с введением Табели о рангах. Тем не менее сложившееся сословное деление на дворян, духовенство, городских и сельских обывателей просуществовало до Октябрьской революции 1917 года.
Ті, що моляться". Після того, як у 313 р. імператор Костянтин дозволив відкрито сповідувати християнство ця релігія швидко поширилась на захід та Сход імперії. За півтора століть у християнстві було розроблено основні положення (догмати) і створена чітка організація віруючих - церква. Церква займала надзвичайно важливе місце у середньовічному суспільстві. Майже у кожному селі був зведений храм, у якому священик правив службу. Кілька сіл складали прихід, а приходи об'єднувались у області. Великими областями управляли єпископи та архієпископи. Очолював Західну церкву римський єпископ - папа.
Папа, єпископ, чернець
Вважалось, що церковники керують духовним життям людей й називались духовенством. Решта людей були мирянами. Духовенство поділялось на біле і чорне. Біле несло службу серед мирян. Чорне духовенство (ченці, монахи) бажали присвятити своє життя виключно служінню Богові. Вони усамітнювались в незаселених місцях - пустелях, лісах, горах. Громади ченців називались монастирями. Вступаючи до монастиря, чернець давав обіцянку дотримуватись статуту - правил монастирського життя. На Заході перший статут склав Св. Бенедикт (VI ст.). „Молись і трудись", - так коротко можна передати суть його правил. Чернець не мав сім'ї, а також особистого майна. На чолі монастиря стояв абат (з грецької - батько).
Мініатюра
У багатьох монастирях стали з'являтись школи, майстерні у яких переписувались книги. Духовенство було самою освіченою верствою суспільства, а монастирі стали важливими центрами культури у ранньому Середньовіччі.
„Ті, що воюють". Середньовіччя - епоха постійних великих і малих війн, а отже, навколо рицарства оберталась вся тогочасна історія. А якими були рицарі? Сміливими воїнами, відданими васалами, благородними сеньйорами, галантними кавалерами. Чи жорстокими гнобителями, грубими і неосвіченими грабіжниками ласими до здобичі? Мабуть і тим, і іншім. Адже рицарі були силою, силою яка потрібна всім. Рицар, це перш за все професійний воїн. Але не просто воїн. В усіх мовах „рицар", „рейтер", „шевальє" означає „вершник". І не просто вершник, а важко озброєний воїн. У Х ст. спорядження такого воїна коштувало 45 корів, а це стадо цілого села. Але мало взяти до рук зброю, нею треба вміти користуватись. Для цього потрібно тренуватись змалечку. Отже рицар повинен бути заможною людиною у якої багато вільного часу.
Феодальна ієрархія
("драбина")
Тому король і роздавав феоди герцогам і графам, а ті - баронам. Отримуючи від сеньйора феод васал приносив йому клятву вірності, а отримував покровительство і землю з селянами, над яким він був суддею, поліцаєм, а також збирав податки.
Організація війська
В деяких країнах, наприклад Німеччині, всі феодали вважались васалами короля. У Франції діяло правило: васал мого васала - не мій васал. Але якщо граф отримував землю і від короля, і від герцога, то він сам вибирав кого йому підтримувати. Варто було розпочатись війні, як вся феодальна драбина приходила в рух. Васали збирались на заклик свого сеньйора. Військо, таким чином, складалось з окремих загонів великих феодалів. Єдиного командування не було. В кращому випадку рішення приймались на військовій раді у присутності короля. Те саме й у мирних справах. Деякі васали були бали багатші за сеньйорів, в тому числі й короля. До нього ставились з пошаною, але не більше. Ніякі клятви не заважали гордим графам і герцогам підняти заколот проти короля, якщо вони вбачали загрозу своїм правам з його боку. Адже знатність - це ще не рицарство. Король також повинен
Объяснение:
Сословия в России стали появляться после объединения русских земель в единое государство. При этом происходило ослабление влияния местной удельной феодальной аристократии и рост влияния дворянства в посадской верхушке. С началом проведения Земских соборов расширяется и круг участников. Здесь вместе с боярско-дворянским сословием и духовенством принимает участие и верхушка посада. На собор 1613 года были приглашены представители черносошного крестьянства. В это время сословное деление отличалось большой пестротой и разнообразием. Разрядные списки XVI века и Бархатная книга (1687 год) привели к тому, что дворяне из служилого превратились в наследственное сословие. Некоторые изменения наследственных принципов сословных организаций произошли при Петре I с введением Табели о рангах. Тем не менее сложившееся сословное деление на дворян, духовенство, городских и сельских обывателей просуществовало до Октябрьской революции 1917 года.