с тестом Древнейшая в Восточной Европе стоянка первобытных охотников
обнаружена в:
а) Синяя Балка в) Дманиси
б) Орсе г) Чепрано
2. Важнейшим памятником эпохи верхнего палеолита на Дону является
местонахождение:
а) Костенки в) Амвросиевка
б) Русланова пещера г) Герасимовка
3. Ливенцовские оборонительные сооружения эпохи бронзы возникли в
связи с нашествием племен:
а) ямной культуры в) культуры многоваликовой керамики
б) катакомбной культуры г) срубной культуры
4. Племена меотов, обитавшие в низовьях Танаиса и Восточном Приазовье,
по своей языковой принадлежности являлись:
а) носителями древней адыгской речи в) германоязычными
б) ираноязычными г) тюркоязычными
5. Систематические раскопки скифских курганных погребений у станицы
Елизаветовской в ХХ веке начал осуществлять:
а) И.И.Ушаков в) В.П.Шилов
б) А.А.Миллер г) М.И.Ростовцев
6. Чем объясняется прекращение существования Елизаветовского
поселения в III в. до н.э.:
а) упадком торгового с на рынках античной Греции и Боспорского
царства;
б) обмелением судоходного протока Танаиса;
в) конфликтом торгового населения с местными варварами;
г) нашествием сарматских племен;
7. Как назывался у городского населения Танаиса глава варварской общины
города и его округи:
а) эллинарх в) архонт
б) пресбевт г) басилевс
8. Первое исторически достоверное появление печенегов в пределах
Киевской Руси относится к:
а) 915 г. в) 985 г.
б) 968 г. г) 1018 г.
9. Низшей ступенью иерархической феодальной лестницы у половцев в XI столетии являлся:
а) бей в) багатур
б) бек г) хан
10. Крепость Саркел (Белая Вежа) прекратила свое существование
вследствие:
а) штурма и взятия ее дружиной князя Святослава Игоревича
б) удара половцев, который сильно ухудшил положение города
в) нападения орды торков
г) утраты своего охранного значения на важном торговом пути
11. Своим возвращением из половецкого плена князь Игорь Святославович
был обязан:
а) угрозе карательной акции русских князей в пределы Половецкой
земли;
б) большому выкупу, уплаченному половцам за него и его сына;
в) политическим интересам хана Кончака и его окружения;
г) смелости и расчетливости, проявленным при побеге из плена;
12. Основным фактором, обусловливавшим нестабильность русско-
половецких отношений в конце XI- начале XIII вв. являлось:
а) враждебные происки византийской дипломатии
б) несовпадение систем ценностей и этических принципов сторон
в) разбойный менталитет правителей эпохи феодальной
раздробленности
г) отсутствие реального политического единства среди русских князей и
половецких ханов
13. В результате монголо-татарского нашествия основным населением
Нижнего Дона в XIII – XIV вв. стали:
а) монголы в) аланы
б) половцы-кипчаки г) адыги
14. Целью деятельности ордынской администрации Азака на протяжении
XIII-XV веков являлось:
а) организация нападений татарских феодалов на княжества
Юго-Востока Руси
б) создание условий для кочевого скотоводства на территории
Приазовья и предгорий Северного Кавказа
в) использование торговых путей между Западной Европой и
странами Востока
г) насаждение ислама среди горцев Северного Кавказа
15. В торговле генуэзцев и венецианцев с местным населением
окрестностей Азака и Таны товаром, имевшим первостепенное значение,
являлись:
а) рабы в) скот
б) зерно г) рыба и икра
16. Тана была разорена войском Тимура в:
а) 1380г. в) 1395г.
б) 1389г. г) 1405г.
Розпад Київської Русі — процес феодального роздроблення Київської Русі на удільні князівства, який почався в XI ст. і тривав до XIV ст., коли землі Русі почали консолідуватись навколо нових політичних центрів
За О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного сюзеренітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду[1]. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст. , тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі[2]. І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
Згідно із заповітом Ярослава Мудрого Русь була поділена між його синами, племінниками й онуками. Київ, Новгород, Древлянська й Турівська землі дісталися старшому на той час синові Ізяславу; Чернігів із Сіверською землею — Святославу Ярославичу; Переяслав з Ростово-Суздальською землею — Всеволодові; Волинська земля — Ігореві Ярославичу; Галицька земля — Ростиславу Володимировичу; у Полоцьку ще з початку XI ст. князював Всеслав Брячиславич. Старшим князем Русі, згідно із заповітом, був Ізяслав Ярославович. Ярослав Мудрий, навчений власним гірким досвідом боротьби за київський стіл, намагався убезпечити від цього своїх дітей. Він закликав їх жити в мирі й злагоді й коритися волі Ізяслава як старійшого. Однак реальні можливості Ізяслава виявилися недостатніми для ролі старійшини, а тому три старших Ярославичі — Ізяслав, Святослав і Всеволод — фактично спільно управляли країною. Тріумвірат тривав 15 років, упродовж яких князі в злагоді вирішували найважливіші справи.
У 1067 р. Ярославичам вдалось здолати полоцького князя Всеслава Брячиславича і повністю об'єднати Руські землі. Однак вже наступного 1068 р. тріумвірат зазнав поразки від половців на р. Альті, у Києві піднялось народне повстання учасники якого поставили на княжіння Всеслава. Ізяслав Ярославич був змушений втікати в Польщу за військовою до У 1073 р. Святослав і Всеволод знову вигнали Ізяслава з Києва, перший сів у столиці, а другий — в Чернігові. 1076 року Святослав помер, й Ізяслав вернувся у Київ, однак вже в 1078 р. він загинув у битві на Нежатій Ниві, і престол перейшов до Всеволода (1078—1093), після якого у Києві сидів Святополк Ізяславич (1093—1116).
За їхнього правління процес розпаду Київської Русі продовжився. 1084 року в Підкарпатській землі вокняжились брати Ростиславичі — Рюрик, Володар і Василько. Спроби великого князя київського прогнати їх звідти зазнали невдачі. У 1094 році за підтримки половців Чернігівське князівство здобув Олег Святославич. Святополк та Володимир Мономах хотіли схилити Олега на свій бік у боротьбі проти половців, та той відмовився. Олег був звинувачений у зраді, проти нього розпочалася війна, у якій йому вдалось відстояти свою отчину. На Любецькому з'їзді у 1097 р., який був покликаний припинити князівські усобиці та почати спільну боротьбу з половцями було погоджено «кожен хай держить отчину свою!». Цим розпочався процес закріплення руських земель за окремими династіями: в Перемишльському і Теребовлянському князівствах залишились Ростиславичі, Чернігівське та Муромське князівства були закріплені за Святославичами, а Волинь у руках Давида Ігоревича. Святополк правив у Київській землі, до якої входили також Турово-Пінщина, Дреговицька земля і Погорина та в Новгороді, а Володимир Мономах закріпився у Переяславській, Смоленській та Ростово-Суздальській землях.
Спроби об'єднання
Процес розпаду Київської Русі на удільні князівства вдалось на деякий час зупинити Великим князям Київським Володимиру Мономаху (1113—1125) та його сину Мстиславу Великому (1125—1132). У 1113 році, після повстання киян Володимир став великим князем. Йому вдалось зосередити у своїх руках владу на 3/4 території Київської Русі. Крім великої київської землі під його владою перебували Переяславське, Смоленське і Ростово-Суздальське князівства. У Новгородському князівстві сидів старший син Мономаха, Мстислав. Чернігово-Сіверські Святославичі, Галицькі Ростиславичі та Полоцькі князі визнавали верховну владу Володимира та підкорялись йому.
Ще більших успіхів вдалось досягти Мстиславу Володимировичу. У 1127 р. після усобиці між потомками Святослава Ярославича, йому вдалось закріпитись у Курському князівстві де Мстислав посадив свого старшого сина, Ізяслава. У 1127—1129 рр. Мстислав здійснив 2 походи на Полоцьке князівство внаслідок яких місцеві князі Всеславичі були вигнані з батьківських столів і відправлені на заслання у Візантію.
Объяснение:
Объяснение:Черный мор - это пандемия бубонной чумы, лютовавшая в 14 веке, попавшая в Европу из Восточного Китая. Чума попала в Европу по знаменитому Шелковому пути. Основными причинами быстрого распространения мора можно назвать природные (резкое изменение климата в Евразии) и социально-экономические причины (развитость торговли, высокая плотность населения, большая нищета, отсутствие гигиены в обществе). В результате черного мора треть населения Европы просто вымерла, портовые города (Венеция, Генуя, Марсель, Барселона) почти опустели, население Скандинавии и Гренландии вымерло полностью, многие деревни Европы опустели. Высокая смертность замечалась и других крупных городах, она не щадила ни бедняков, ни богачей, в том числе и королей. Пандемия дала толчок в развитии медицины, положила начало феодальным отношениям, ослабила влияние церкви.