Приведен отрывок договора Новгорода Великого с Королевством Швеции,Норвегии и Дании.Все необходимые должностные лица для заключения договора по новгородской традиции присутствуют. Нет князя,но он не занимался внешней политикой.Договор утверждался на новгородском вече, оно имело право решать вопросы войны и мира. Князей в Новгород приглашали и изгоняли, решалось это на вече, где властвовали 100 "золотых поясов " из новгородских бояр. Не исключением был даже Александр Невский.Князь был наемным военоначальником и вершил суд, правда обязательно вместе с посадником. Князья не могли определять внешнюю политику, раздавать земли, чеканить монету, определять налоги и сборы. При "ослушании" князя вече "указывало ему дорогу" из Новгорода.Исходя из приведенной статистики князя новгородцы меняли раз в 3 года.
Загарбницькі походи османів проводилися під ідеологічними гаслами війни за віру мусульман із «невірними» і відзначалися жорстокістю, пограбуванням захоплених територій, взяттям у полон мирних жителів, спустошенням.
Турецька знать, отримуючи від османського правителя підкорені території в ленне володіння, повністю підтримувала загарбницьку політику свого володаря. Взагалі військово-ленна система — це система феодальних відносин і навіть державного устрою, що склалася ще в X ст. у країнах Близького Сходу та Середньої Азії. Спочатку лен розглядався як умовне тимчасове «утримання» на час зайняття певної посади чи довічне володіння за певні заслуги. З часом посади почали переходити у спадок, тому і лен вважався спадковим. Визначальним було й те, що до ленників-землевласників від центральної влади переходило право на збір податків з населення своїх ленів — право податкового імунітету. Перехід земельних наділів (ленів) у спадкове утримання був важливою віхою в розвитку феодальних відносин у цих країнах. В Османській імперії лени існували у вигляді зеаметів та тимарів.
Зеамет — великий феодальний наділ з річним прибутком від 20 тис. до 100 тис. акче (срібна монета, яка в XVI ст. прирівнювалась до 6 — 7 копійок). Селяни, які жили на зеаметах, перебували в кріпосній залежності від свого феодала-зеїма, виконували різні повинності та сплачували податки, що сягали 2/3 врожаю. Сам же власник зеамету мав з'являтися на війну за наказом султана в ополчення санджак-бея (начальника округу) з певною кількістю вершників залежно від прибутків з лена (на 3 — 5 тис. акче прибутків поставлявся один вершник).
Тимар за розмірами поступався зеамету, а річний прибуток з нього становив від 3 тис. до 20 тис. акче. Система феодальних відносин між власником тимара (тимаріотом) була подібною до системи в зеаметі, лише кількість вершників, що їх мав поставляти тимаріот, була дещо меншою.
Загарбницькі походи османів проводилися під ідеологічними гаслами війни за віру мусульман із «невірними» і відзначалися жорстокістю, пограбуванням захоплених територій, взяттям у полон мирних жителів, спустошенням.
Турецька знать, отримуючи від османського правителя підкорені території в ленне володіння, повністю підтримувала загарбницьку політику свого володаря. Взагалі військово-ленна система — це система феодальних відносин і навіть державного устрою, що склалася ще в X ст. у країнах Близького Сходу та Середньої Азії. Спочатку лен розглядався як умовне тимчасове «утримання» на час зайняття певної посади чи довічне володіння за певні заслуги. З часом посади почали переходити у спадок, тому і лен вважався спадковим. Визначальним було й те, що до ленників-землевласників від центральної влади переходило право на збір податків з населення своїх ленів — право податкового імунітету. Перехід земельних наділів (ленів) у спадкове утримання був важливою віхою в розвитку феодальних відносин у цих країнах. В Османській імперії лени існували у вигляді зеаметів та тимарів.
Зеамет — великий феодальний наділ з річним прибутком від 20 тис. до 100 тис. акче (срібна монета, яка в XVI ст. прирівнювалась до 6 — 7 копійок). Селяни, які жили на зеаметах, перебували в кріпосній залежності від свого феодала-зеїма, виконували різні повинності та сплачували податки, що сягали 2/3 врожаю. Сам же власник зеамету мав з'являтися на війну за наказом султана в ополчення санджак-бея (начальника округу) з певною кількістю вершників залежно від прибутків з лена (на 3 — 5 тис. акче прибутків поставлявся один вершник).
Тимар за розмірами поступався зеамету, а річний прибуток з нього становив від 3 тис. до 20 тис. акче. Система феодальних відносин між власником тимара (тимаріотом) була подібною до системи в зеаметі, лише кількість вершників, що їх мав поставляти тимаріот, була дещо меншою.