Найважливіші події з історії Галицького князівства :
Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів – Рюрика, Володаря й Василька, які отримали у володіння відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовль.
Брати докладали неабияких зусиль, щоби закріпити за собою право отчини на галицькі землі.
Складність становища пояснюється тим, що їхній батько був обділеним, скривдженим князем.
Троє Ярославичів – Ізяслав, Святослав і Всеволод не вважали його рівним собі та змушували до вигнання.
За таких обставин Ростиславичам доводилося воювати проти родичів.
Жертвою міжусобної боротьби після Любецького з’їзду князів став, як ви пам’ятаєте, Василько теребовлянський.
Та хоч і дорогою ціною, Ростиславичі все-таки відвоювали собі право на Галичину.
Щоправда, до певного часу край лишався переділеним на кілька уділів: Перемишльську, Галицьку, Теребовлянську й Звенигородську землі.
Об’єднати землі Галичини під єдиною владою виявилося до снаги синові Володаря Володимиркові.
Року 1141 він переніс свою резиденцію до Галича, підтвердивши намір одноосібно правити в об’єднаному Галицькому князівстві.
Ще більш успішним, але далеко непростим було князювання сина Володимирка Володаревича – Ярослава.
Самым видным представителем этого религиозного и национального возрождения Чехии был Ян Гус (1369–1415). Он происходил из крестьянской семьи и провел раннюю молодость в юго-западном углу Чехии, где жили рядом и чехи, и немцы, и между обеими народностями происходили постоянные распри. Окончив курс в пражском университете, Гус сделался священником и проповедником в Вифлеемской часовне в Праге, нарочно основанной для чешской проповеди. Вместе с тем он занял и место профессора в университете, где очень скоро выдвинулся и был ректором, ставь во главе чешской партии, как раз в то время, когда еще там шла борьба между «нациями». Поучения и лекции Яна Гуса пользовались большим успехом у слушателей. Проповедуя в Вифлеемской часовне для простого народа, он, кроме того, выступал проповедником и при королевском дворе, и на съездах чешского духовенства. В своих богословских занятиях он стоял сначала на строго католической точке зрения, но мало-помалу стал усваивать некоторые взгляды Уиклифа, сочинения которого около 1400 г. очень распространились среди магистров пражского университета. Гус не разделял воззрений Уиклифа, касавшихся, напр., евхаристии, но вместе с английским реформатором он думал, что священное писание есть единственный источник веры. Когда часть пражского духовенства начала обвинять учение Уиклифа в ереси, был устроен диспут, на котором Гус доказывал, что многие положения английского богослова прямо передавались неверно его противниками. Это произвело неприятное впечатление на архиепископа, а ему жаловались на Гуса еще и многие священники, которых Ян Гус порицал за то, что они с бедных брали деньги при совершении для них треб. Архиепископ лишил его звания проповедника на съездах духовенства·, потом ему было запрещено и священствовать. Между тем сочинения Уиклифа были осуждены церковною властью, но пражский университет протестовал против этого, доказывая неправильность многих мотивов такой меры. За такую защиту Уиклифа Гус был отлучен от церкви и вызван в Рим к ответу, и только заступничество короля (Вацлава), любившего Яна Гуса, пока его от преследования. Это случилось уже тогда, когда великий раскол осложнился появлением третьего папы. Один из споривших за власть пап (Иоанн XXIII) объявил против теснившего его короля неаполитанского крестовый поход с отпущением грехов всем, кто будет содействовать папству. Гус выступил против папской буллы об индульгенциях на диспуте, где оспаривал их законность и доказывал вред от них для нравственности. То же самое говорил он и в своих проповедях в Вифлеемской часовне. Главные свои доказательства он заимствовал при этом прямо из сочинений Уиклифа. На сторону Яна Гуса стали и студенты, и многие горожане. В Праге начались волнения; папская булла была сожжена; три ремесленника, кричавшие в церкви, что папская булла – один обман, были казнены; над Прагою был объявлен интердикт. Мало-помалу народное брожение стало распространяться и вне чешской столицы. По желанию короля Гус должен был оставить Прагу, но это только дало ему возможность проповедовать и в других местах Чехии. Тогда же он написал сочинение «О церкви», заимствовав основные его взгляды опять‑таки у Уиклифа. Шум, который произвели пражские события, распространился далеко за пределы Чехии, и брат чешского короля Сигизмунд, бывший тогда императором в Германии и вместе с тем наследником чешского престола, нашел нужным вмешаться в это дело, созвав собор, на который явился бы и Гус. казимир3
Казимир був сином польського короля Владислава I Локетка. Його повний титул: «Милістю Божою Король Краківської землі, Сандомирської землі, Серадзької землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської земл землі, Руської землі, господар і Дідич вічний земель тим володар, король велебний».
Внутрішня політика — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вісліцький і Пйотркувський статути — перші повні записи польського звичаєвого права.
У зовнішній політиці Казимир ІІІ орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.
1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира ІІІ не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети[11].
1343 року Казимир приєднав до Польщі Куявію.
У 1364 році Казимир III заснував Краківський університет, який згодом став Ягеллонським.
Найважливіші події з історії Галицького князівства :
Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів – Рюрика, Володаря й Василька, які отримали у володіння відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовль.
Брати докладали неабияких зусиль, щоби закріпити за собою право отчини на галицькі землі.
Складність становища пояснюється тим, що їхній батько був обділеним, скривдженим князем.
Троє Ярославичів – Ізяслав, Святослав і Всеволод не вважали його рівним собі та змушували до вигнання.
За таких обставин Ростиславичам доводилося воювати проти родичів.
Жертвою міжусобної боротьби після Любецького з’їзду князів став, як ви пам’ятаєте, Василько теребовлянський.
Та хоч і дорогою ціною, Ростиславичі все-таки відвоювали собі право на Галичину.
Щоправда, до певного часу край лишався переділеним на кілька уділів: Перемишльську, Галицьку, Теребовлянську й Звенигородську землі.
Об’єднати землі Галичини під єдиною владою виявилося до снаги синові Володаря Володимиркові.
Року 1141 він переніс свою резиденцію до Галича, підтвердивши намір одноосібно правити в об’єднаному Галицькому князівстві.
Ще більш успішним, але далеко непростим було князювання сина Володимирка Володаревича – Ярослава.
казимир3
Казимир був сином польського короля Владислава I Локетка. Його повний титул: «Милістю Божою Король Краківської землі, Сандомирської землі, Серадзької землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської земл землі, Руської землі, господар і Дідич вічний земель тим володар, король велебний».
Внутрішня політика — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вісліцький і Пйотркувський статути — перші повні записи польського звичаєвого права.
У зовнішній політиці Казимир ІІІ орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.
1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира ІІІ не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети[11].
1343 року Казимир приєднав до Польщі Куявію.
У 1364 році Казимир III заснував Краківський університет, який згодом став Ягеллонським.