Що давало змогу М. Грушевському характеризувати Східну Галичину як «Український П’ємонт»? А) природно-кліматична схожість із Північною Італією
Б) наявність розгалуженої системи українських політичних партій, кооперативів, організацій, товариств
В) домінування депутатів-українців від Галичини та Буковини у Віденському парламенті та Галицькому сеймі
Г) стрімкий економічний розвиток краю, формування національного капіталу
В молодих літах Кирило і Мефодій отримали дуже старанну освіту: спершу вдома, потім у Царгороді. Старший, Мефодій, служив у війську. Після десятилітньої військової служби постригся в ченці. Молодший із них, Константин (пізніше чернече ім’я — Кирило), учень знаменитого вченого Фотія, був бібліотекарем при церкві св. Софії і вчителем філософії у школі в Царгороді. Була це людина слабкого здоров’я.
Назва «кирилиця» постала з того, що винахід цього алфавіту легенда приписувала старшому з двох солунських братів (Кирило та Мефодій) — християнських першоучителів слов’янства; який до речі, називався Костянтин, але для нас важливо, що на Україну це письмо прийшло в формі кирилиці і, переживши на протязі майже тисячоліття різні модифікації, й досі є традиційним українським письмом.
Створення власного, самобутнього слов’янського алфавіту (кирилиці) поклало початок утвердженню культур слов’янських народів як рівноправних серед інших європейських культур. У цьому полягає велика історична заслуга братів Кирила та Мефодія.
Брати Кирило і Мефодій народилися у м. Тесалоніки (нинішні Салоніки), яке в ІХ ст. становило важливий центр торговельного і політичного життя Візантійської імперії й посідало визначне місце в суспільному та інтелектуальному житті цієї околиці Балканів. А оскільки місто лежало на пограниччі слов’янських територій, то воно мало ще й слов’янську назву Солунь. Їхній батько був високим урядовцем в імперській адміністрації, що відкривало братам шлях до кар’єри.
Мефодій перебував спочатку на військовій службі і досяг становища архонта, тобто начальника однієї з прикордонних провінцій, де проживало багато слов’ян. Однак уже близько 840 року Мефодій перервав свою діяльність урядовця і пішов до одного з монастирів у Бітінії.
Акт о престолонаследии от 5 апреля 1797 года — акт о престолонаследии, обнародованный Павлом I в день его коронации 5 (16) апреля 1797 года (император лично зачитал акт), устанавливавший новый порядок престолонаследия в Российской империи. Официально опубликован Сенатом 14 (25) апреля 1797 года. Павловский акт о престолонаследии отменял действие указа о престолонаследии, изданного Петром I 5 (16) февраля 1722 года
Текст акта был разработан Павлом l ещё в бытность его цесаревичем в 1788 году перед отъездом на войну со Швецией и подписан им совместно с женой, великой княгиней Марией Фёдоровной. Этим актом Павел стремился исключить в будущем возможность отстранения от престола своих законных наследников[4].
Павловский акт включал в себя несколько принципиальных отличий от указа о престолонаследии Петра I[5]:
В отличие от петровского указа, который предусматривал для государя право назначить себе наследника самому (и тем открыл дорогу к эпохе дворцовых переворотов), акт вводил наследование по закону, «дабы государство не было без наследников, дабы наследник был назначен всегда законом самим, дабы не было ни малейшего сомнения, кому наследовать, дабы сохранить право родов в наследствии, не нарушая права естественного, и избежать затруднений при переходе из рода в род».
В отличие от петровского указа, который не предусматривал различий в правах для наследников мужского и женского пола, акт вводил так называемую «австрийскую», «полусалическую» примогенитуру, при которой преимущество в наследовании имели потомки мужского пола; как следствие, после принятия акта на российском престоле не было больше ни одной женщины.
Акт впервые в Российской империи вводил понятие регентства. Для монархов и их наследников сроком совершеннолетия определялись 16, а для прочих членов императорской фамилии — 20 лет от роду. Петровский указ не предусматривал возможности опекунства над государем.