Ведення екстенсивного господарства та падіння врожайності спонукали селян до вирощування тих культур, які давали сталі грошові прибутки. В Полтавській і Чернігівській губерніях стали вирощували коноплі й тютюн, на Півдні - льон, на Правобережжі - цукрові буряки, на Херсонщині й Катери- нославщині соняшник, дині і кавуни, на Харківщині й Полтавщині - груші, яблука, сливи і вишні, в Харківській губернії - часник й цибулю. Отже, окрім зернових культур в Україні почали вирощувати овочеві й технічні культури та займатися садівництвом. Сільськогосподарські товари продавалися не лише на внутрішньому ринку, а й вивозилися до Росії, Білорусі, на Дон, що призвело до розвитку зовнішньої торгівлі. Такий розвиток товарно-грошових відносин сприяв розширенню сільських промислів, а саме, українці пряли пряжу й ткали полотно, виготовляли килими, плели рибальські сіті, ткали мішковину, а також займалися чумакуванням. Товарно-грошові відносини сприяли нерівномірному розвитку сільського господарства в різних регіонах України. Наприклад, в Центральній Україні, Галичині й Закарпатті сільське господарство знаходилось в занепаді, а от південні регіони України почали інтенсивно розвиватися.