Священная Римская империя на протяжении всех восьмисот пятидесяти лет своего существования оставалась иерархическим государственным образованием феодального типа. Она никогда не приобретала характер национального государства, как Англия или Франция, не достигла и сколь-либо высокой степени централизации системы управления. Империя не являлась ни федерацией, ни конфедерацией в современном понимании, а сочетала элементы этих форм государственного устройства. Субъектный состав империи отличался крайним многообразием: полунезависимые обширные курфюршества и герцогства, княжества и графства, вольные города, небольшие аббатства и мелкие владения имперских рыцарей, — все они являлись полноправными субъектами империи (имперскими сословиями), обладающими разной степенью право Власть императора никогда не была абсолютной, а разделялась с высшей аристократией страны. Более того, в отличие от других европейских государств, жители империи не были непосредственно подчинены императору, а имели собственного правителя — светского или церковного князя, имперского рыцаря или городской магистрат, что формировало два уровня власти в стране: имперский и территориальный, зачастую конфликтующих между собой.
Каждый субъект империи, особенно такие могущественные государства, как Австрия, Пруссия, Бавария обладал широкой степенью независимости во внутренних делах и определёнными прерогативами во внешней политике, однако суверенитет продолжал оставаться атрибутом империи как таковой, а постановления имперских учреждений и нормы имперского права имели обязательную силу (иногда, правда, лишь теоретически) для всех составлявших империю государственных образований. Для Священной Римской империи была характерна особая роль церкви, придающая этому государственному образованию элементы теократии, однако в то же время имперская структура впервые в Европе после Реформации обеспечила длительное мирное сосуществование нескольких конфессий в рамках единого государства. Развитие Священной Римской империи происходило в условиях постоянной борьбы тенденций дезинтеграции и интеграции. Первые выражали, чаще всего, крупные территориальные княжества, постепенно приобретавшие признаки суверенных государств и стремящиеся освободиться от власти императора, в то время как главными консолидирующими факторами выступали императорский престол, имперские учреждения и институты (рейхстаг, имперский суд, система земского мира), католическая церковь, немецкое национальное самосознание, сословный принцип построения государственной структуры империи, а также имперский патриотизм (нем. Reichspatriotismus) — укоренившаяся в общественном сознании лояльность к империи и императору как её главе (но не как представителю конкретной династии).
П’ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. Приблизне число жертв в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тисяч. Із них – понад 7 тисяч загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки. Знищено інфраструктуру окупованих регіонів, 27 % промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії.
Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту. Витоки сучасної російсько-української війни можна віднайти в період становлення Російської імперії та її протистояння з українською державою у формі Гетьманщини. Своєрідною відправною точкою збройного конфлікту стала Конотопська битва 1659 року, де українські війська гетьмана Виговського розбили московське військо. Важливим етапом протистояння була Полтавська битва 1709 року, перемога у якій царя Петра І забезпечила закріплення російського впливу на теренах Гетьманщини і пришвидшила процеси створення Російської імперії.
Подальший процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб’єктність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної політики русифікації та асиміляції українців.
Священная Римская империя на протяжении всех восьмисот пятидесяти лет своего существования оставалась иерархическим государственным образованием феодального типа. Она никогда не приобретала характер национального государства, как Англия или Франция, не достигла и сколь-либо высокой степени централизации системы управления. Империя не являлась ни федерацией, ни конфедерацией в современном понимании, а сочетала элементы этих форм государственного устройства. Субъектный состав империи отличался крайним многообразием: полунезависимые обширные курфюршества и герцогства, княжества и графства, вольные города, небольшие аббатства и мелкие владения имперских рыцарей, — все они являлись полноправными субъектами империи (имперскими сословиями), обладающими разной степенью право Власть императора никогда не была абсолютной, а разделялась с высшей аристократией страны. Более того, в отличие от других европейских государств, жители империи не были непосредственно подчинены императору, а имели собственного правителя — светского или церковного князя, имперского рыцаря или городской магистрат, что формировало два уровня власти в стране: имперский и территориальный, зачастую конфликтующих между собой.
Каждый субъект империи, особенно такие могущественные государства, как Австрия, Пруссия, Бавария обладал широкой степенью независимости во внутренних делах и определёнными прерогативами во внешней политике, однако суверенитет продолжал оставаться атрибутом империи как таковой, а постановления имперских учреждений и нормы имперского права имели обязательную силу (иногда, правда, лишь теоретически) для всех составлявших империю государственных образований. Для Священной Римской империи была характерна особая роль церкви, придающая этому государственному образованию элементы теократии, однако в то же время имперская структура впервые в Европе после Реформации обеспечила длительное мирное сосуществование нескольких конфессий в рамках единого государства. Развитие Священной Римской империи происходило в условиях постоянной борьбы тенденций дезинтеграции и интеграции. Первые выражали, чаще всего, крупные территориальные княжества, постепенно приобретавшие признаки суверенных государств и стремящиеся освободиться от власти императора, в то время как главными консолидирующими факторами выступали императорский престол, имперские учреждения и институты (рейхстаг, имперский суд, система земского мира), католическая церковь, немецкое национальное самосознание, сословный принцип построения государственной структуры империи, а также имперский патриотизм (нем. Reichspatriotismus) — укоренившаяся в общественном сознании лояльность к империи и императору как её главе (но не как представителю конкретной династии).
П’ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. Приблизне число жертв в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тисяч. Із них – понад 7 тисяч загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки. Знищено інфраструктуру окупованих регіонів, 27 % промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії.
Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту. Витоки сучасної російсько-української війни можна віднайти в період становлення Російської імперії та її протистояння з українською державою у формі Гетьманщини. Своєрідною відправною точкою збройного конфлікту стала Конотопська битва 1659 року, де українські війська гетьмана Виговського розбили московське військо. Важливим етапом протистояння була Полтавська битва 1709 року, перемога у якій царя Петра І забезпечила закріплення російського впливу на теренах Гетьманщини і пришвидшила процеси створення Російської імперії.
Подальший процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб’єктність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної політики русифікації та асиміляції українців.