Що з переліченого стосується українського національного руху на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.? а) видання першої книги сучасною українською літературною мовою, б) створення першої самостійницької організації - «Братства тарасівців»; в) відкриття у Львів-
ському університеті першої кафедри української мови; г) створення першої украін-
ської політичної партії; д) проголошення ідеї політичної незалежності України
В Генеральних штатах 1614 р. висунувся і був помічений двором талановитий і енергійний єпископ Арман-Жан дю Плессі Рішельє (1585— 1642), який потім перейшов на службу до королівської ради. (У 1619 р. на подання французького короля він дістав від папи титул кардинала). У 1624 р. Рішельє став членом державної ради і фактичним керівником держави. На цьому посту він залишався 18 років і зумів багато зробити для зміцнення королівського абсолютизму. Ставлячи інтереси держави вище церковних інтересів (хоча сам він був духовною особою), Рішельє послідовно боровся проти феодальної реакції, звідки б вона не йшла — від папи або від світських феодалів, або навіть від членів королівської фамілії. Його ідеалом була могутня централізована держава, в якій король користувався б необмеженою владою над усіма своїми підданими, включаючи й дворянство. Сам дворянин за походженням, Рішельє не збирався скасовувати станові й майнові привілеї дворянства, але вимагав, щоб дворяни, з свого боку, вірно і енергійно служили королю (насамперед, на військовій службі) і підкорялись загальнодержавним законам. Феодальну опозицію Рішельє нещадно переслідував, а придворні інтриги аристократів припиняв. З його наполягання були усунені від двору королева-мати та брат короля принц-герцог Орлеанський Гастон, що весь час плели інтриги. Великого феодала герцога Монморансі, губернатора Лангедоку, за участь у змові проти короля було страчено. Інші лідери знаті — герцог Вандом і герцог Гіз (син убитого Генріха Пза) — мусили залишити Францію і жити у вигнанні.
Рішельє наказав зруйнувати численні замки феодалів, якщо вони не мали державного стратегічного значення. Кардинал суворо забороняв дворянські дуелі. За участь у них дуелянтів висилала з Франції, навіть якщо дуелі і не закінчувалися смертю.
Объяснение:
международное национально-освободительное, антифашистское движение в годы Второй мировой войны (1939—1945), целью которого было сопротивление народных масс оккупационным властям на территориях, оккупированных войсками нацистской Германии и её союзников, в том числе на территориях самой гитлеровской Германии и стран-союзников Германии, а также разгром вооружённых сил фашизма и освобождение от захватчиков оккупированных территорий СССР и стран Европы.
Движение Сопротивления принимало различные формы борьбы против оккупантов: антифашистская пропаганда и агитация, издание и распространение подпольной литературы, забастовки, диверсии и саботаж на предприятиях, выпускавших продукцию для оккупантов, и на транспорте, вооружённые нападения с целью уничтожения предателей и представителей оккупационной администрации, сбор разведывательных сведений для армий стран антигитлеровской коалиции, партизанская война, гражданское неповиновение бежавшим военнопленным и сбитым пилотам. Высшей формой движения Сопротивления было всенародное вооружённое восстание, в котором ведущая роль принадлежала рабочему классу[2].
Наибольший размах движение приобрело в СССР, Польше, Югославии и Греции, а из западноевропейских стран — в Италии. Отдельные отряды, разведывательно-диверсионные и организаторские группы для действий на оккупированных территориях Европы создавались в Великобритании. Самый известный из таких отрядов в 1942 году совершил покушение в Праге на имперского протектора Богемии и Моравии Рейнхарда Гейдриха.
Объяснение: