Що із зазначеного є проявом політики "розрядки"? *
A)спільний американо-радянський космічний проект "Союз-Аполлон"
Б)будівництво газопроводу із СРСР до Західної Європи "Уренгой-Памари-Ужгород"
В)розпуск воєнно-політичного блоку Організація Варшавського договору
Г)започаткування програми НАТО "Партнерство заради миру"
Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники.
Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи:
Західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.
Усуни (кит. 烏孫) — кочевое племя индоиранского либо тюркского происхождения, обитавшее в древности на севере современного Синьцзяна, а затем в гуннскую эпоху переселившееся на территорию Семиречья. Историю усуней можно начиная с II в. до н. э.
Согласно свидетельству Яня Шыгу, усуни отличались от других обитателей Западного края: были среднего роста, имели голубые глаза и рыжие волосы. Глава общества усуней носил титул гуньмо (великий гуньми), а его родичи именовались далу[9]. Столица усуней Чугу-чэн (Кызыл Ангар[уточнить], город Красной долины предположительно находилась на берегу Иссык-Куля (современное село Кызыл-Суу — центр Джети-Огузского района Киргизии). Государство усуней делилось на три части: восточную, западную, центральную Усуни вели войны с кангюями и гуннами за пастбища[10], имели широкие дипломатические и родственные связи с Китаем. Общество усуней достигло уровня государственности. Источники упоминают город Усунь. Осёдлые усуни жили в постоянных жилищах, построенных из сырцового кирпича и камня, а кочевые в юртах