1.Хозяйственно-экономические условия, кочевой образ жизни(С. Асфендияров, М. Вяткин, В. Бартольд). Деление территории Казахстана для кочевого скотоводства на три естественно-географические области: западную - на р.Урал; среднюю - на реке Сарысу, Чу, низовья Сыр-Дарьи, по Ишиму, Тоболу и Иртышу, и восточную - в Джетысу.
2-В период между известными трудами Махмуда бен Вали в 1634-1641 годах и смертью Тауке-хана (1626-1718), в течение более чем 80 лет сформировался политэтноним «жуз», который нашел отражение в «Жеты Жарғы» (Семь установлений). Сам же процесс формирования жузов с середины XVII до конца X IX века, в течение более двухсот пятидесяти лет, делится на два этапа.
Первый этап (1634 - 1718) – формирование военно-политического союза племен трех жузов в составе Казахского ханства. Он совпал с правлением Есим-хана (1598−1628), Жангир-хана (фактически 1629-1652), Бахадур-хана (1652-1680) и Тауке-хана (1680-1718).
Второй этап (1718 - 1881) – формирование территориальных границ трех жузов. Это время с момента принятия свода законов «Жеты жаргы» до Петербургского договора о разделе территории Казахского ханства между Российской и Цинской империями.
К началу XVIII века в Казахское ханство вошло более 50 племен, причем каждое со своей тамгой, знаменем, ураном, а также более тысячи родов и крупных подродов выставить сотню воинов («жуз») было 250. Согласно обычаям, каждый воин должен был знать до своих предков до седьмого колена, родоначальника и шежире. Принцип формирования жузов основывался на традиционной военно-триальной системе построения войска древних кочевников.
С принятием свода законов «Есім ханның ескі жолы» («Древний путь Есим хана») четко определялись права, обязанности и полномочия хана, султанов, биев и батыров. Высшей законодательной властью стал Маслихат, в состав которого входили бии, батыры, жырау и влиятельные султаны. Он собирался раз в год, осенью, в Улытау или в Туркестане. Территориальная «улусная» система управления трансформировалась в более подвижную родоплеменную «жузовскую» систему. Например, Кіші жуз (Младший жуз) существенно расширился за счет переселения племен Байулы в междуречье Жаика (Урала) и Едиля (Волги) - Букеевская орда.
Історики часто ділять політичну історію руської держави на 3 основні періоди[26].
Підготовчий етап (VIII—IX століття). У цей час відбувається розселення слов'ян на північний схід і становлення внутрішньо- та міжплемінних відносин.
Конституціювання держави (кінець IX — початок X століття). Період швидкого зростання. Розпочинається 882 роком, коли на престол у Києві сів Олег. Здійснюються перші походи на Костянтинополь Олега та Ігоря 911, 943 років. Внутрішня політика княгині Ольги звернена на затвердження централізованої влади. Відбувається остаточне утвердження держави на міжнародній арені за активної діяльності Святослава I Хороброго. Закінчується етап смертю князя 972 року від рук половців. Було підкорено сусідні східнослов'янські племена, унаслідок чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Розквіт держави (кінець X — початок XI століття). Період охоплює князювання Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава I Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне й культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів.
Період феодальної роздробленості (середина XI — середина XIII століття). Він характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава Великого (1125-1132)[27]. Феодальна роздробленість була узаконена на з'їзді князів у Любечі 1097 року. Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало.
Монгольська навала на Русь у 1237—1241 роках, руйнування Києва 1240 року й включення князівств до складу держави монголів — Золотої Орди, поклали край існуванню Київської Русі та незалежності окремих князівств.
1) Старший жуз, Средний жуз, Младший жуз
(2;3;4;5)-Причины образования жузов
1.Хозяйственно-экономические условия, кочевой образ жизни(С. Асфендияров, М. Вяткин, В. Бартольд). Деление территории Казахстана для кочевого скотоводства на три естественно-географические области: западную - на р.Урал; среднюю - на реке Сарысу, Чу, низовья Сыр-Дарьи, по Ишиму, Тоболу и Иртышу, и восточную - в Джетысу.
2. Природно-географические (территориальные) факторы.
3. Военно-политические факторы (для защиты).
2-В период между известными трудами Махмуда бен Вали в 1634-1641 годах и смертью Тауке-хана (1626-1718), в течение более чем 80 лет сформировался политэтноним «жуз», который нашел отражение в «Жеты Жарғы» (Семь установлений). Сам же процесс формирования жузов с середины XVII до конца X IX века, в течение более двухсот пятидесяти лет, делится на два этапа.
Первый этап (1634 - 1718) – формирование военно-политического союза племен трех жузов в составе Казахского ханства. Он совпал с правлением Есим-хана (1598−1628), Жангир-хана (фактически 1629-1652), Бахадур-хана (1652-1680) и Тауке-хана (1680-1718).
Второй этап (1718 - 1881) – формирование территориальных границ трех жузов. Это время с момента принятия свода законов «Жеты жаргы» до Петербургского договора о разделе территории Казахского ханства между Российской и Цинской империями.
К началу XVIII века в Казахское ханство вошло более 50 племен, причем каждое со своей тамгой, знаменем, ураном, а также более тысячи родов и крупных подродов выставить сотню воинов («жуз») было 250. Согласно обычаям, каждый воин должен был знать до своих предков до седьмого колена, родоначальника и шежире. Принцип формирования жузов основывался на традиционной военно-триальной системе построения войска древних кочевников.
С принятием свода законов «Есім ханның ескі жолы» («Древний путь Есим хана») четко определялись права, обязанности и полномочия хана, султанов, биев и батыров. Высшей законодательной властью стал Маслихат, в состав которого входили бии, батыры, жырау и влиятельные султаны. Он собирался раз в год, осенью, в Улытау или в Туркестане. Территориальная «улусная» система управления трансформировалась в более подвижную родоплеменную «жузовскую» систему. Например, Кіші жуз (Младший жуз) существенно расширился за счет переселения племен Байулы в междуречье Жаика (Урала) и Едиля (Волги) - Букеевская орда.
как смог
Объяснение:Періодизація
Історики часто ділять політичну історію руської держави на 3 основні періоди[26].
Підготовчий етап (VIII—IX століття). У цей час відбувається розселення слов'ян на північний схід і становлення внутрішньо- та міжплемінних відносин.
Конституціювання держави (кінець IX — початок X століття). Період швидкого зростання. Розпочинається 882 роком, коли на престол у Києві сів Олег. Здійснюються перші походи на Костянтинополь Олега та Ігоря 911, 943 років. Внутрішня політика княгині Ольги звернена на затвердження централізованої влади. Відбувається остаточне утвердження держави на міжнародній арені за активної діяльності Святослава I Хороброго. Закінчується етап смертю князя 972 року від рук половців. Було підкорено сусідні східнослов'янські племена, унаслідок чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Розквіт держави (кінець X — початок XI століття). Період охоплює князювання Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава I Мудрого (1034—1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне й культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів.
Період феодальної роздробленості (середина XI — середина XIII століття). Він характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого 1054 року або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава Великого (1125-1132)[27]. Феодальна роздробленість була узаконена на з'їзді князів у Любечі 1097 року. Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення міста впало.
Монгольська навала на Русь у 1237—1241 роках, руйнування Києва 1240 року й включення князівств до складу держави монголів — Золотої Орди, поклали край існуванню Київської Русі та незалежності окремих князівств.