У середині V ст. до н. е. Афіни перетворилися на найбагатшу державу Греції. Час розквіту й могутності Афін називають «золотим віком». Одним з найвидатніших державних діячів Афін був Перикл.
Незважаючи на своє знатне походження, Перикл виражав інтереси демосу. Народ цілком довірив йому управління державою. Тому протягом п’ятнадцяти років (444-429 рр. до н. е.) Перикла щороку обирали стратегом.
За часів Перикла в Афінах остаточно склався демократичний устрій. У державі вся влада належала демосу — народові. Повноправними громадянами вважалися чоловіки, в яких мати й батько були афінянами.
За часів Перикла в Афінах активно велися будівельні роботи. Усім будівництвом керував видатний грецький скульптор і архітектор Фідій. Афінський акрополь перебудували та перетворили на художній і релігійний центр.
У 429 р. до н. е. Перикл захворів на чуму. Коли він помирав, друзі згадували, сидячи біля ліжка хворого, який це був чудовий державний діяч. Перикл підняв голову й сказав: «Ви вихваляєте мене, а про найкраще з того, що я зробив, не говорите. Адже за всі роки мого правління за моїм наказом не було страчено жодного афінського громадянина».
Видный советский государственный деятель, возглавлявший в годы Великой Отечественной войны Центральный штаб партизанского движения при Ставке Верховного Главнокомандования, П.К. Пономаренко в 1982 году утверждал, что «в мирное время во всенародной борьбы в тылу врага в случае возникновения войны практически не разрабатывались… не существовало никаких инструкций и наставлений по этим во Не уделялось должного внимания материально-технической подготовке к подпольной и партизанской борьбе… В военных академиях, школах и курсах во партизанской войны и её тактики не уделялось должного внимания…»1. Это утверждение столь осведомлённого в данной области руководителя объясняется тем, что три с лишним десятилетия назад во организации партизанской борьбы были засекречены и стали достоянием гласности относительно недавно. Но подготовка к ней в нашей стране не была секретом для противника. Например, 14 сентября 1941 года в указаниях разведывательного отдела тылового района немецкой группы армий «Север» о мероприятиях по борьбе с советскими партизанами отмечалось: «Партизанская организация не является импровизацией войны. Уже многие годы советская военная литература издавала книги и статьи о значении и организации партизанского движения. Русские уже давно настроились, по крайней мере с идейной стороны, на партизанскую борьбу»
У середині V ст. до н. е. Афіни перетворилися на найбагатшу державу Греції. Час розквіту й могутності Афін називають «золотим віком». Одним з найвидатніших державних діячів Афін був Перикл.
Незважаючи на своє знатне походження, Перикл виражав інтереси демосу. Народ цілком довірив йому управління державою. Тому протягом п’ятнадцяти років (444-429 рр. до н. е.) Перикла щороку обирали стратегом.
За часів Перикла в Афінах остаточно склався демократичний устрій. У державі вся влада належала демосу — народові. Повноправними громадянами вважалися чоловіки, в яких мати й батько були афінянами.
За часів Перикла в Афінах активно велися будівельні роботи. Усім будівництвом керував видатний грецький скульптор і архітектор Фідій. Афінський акрополь перебудували та перетворили на художній і релігійний центр.
У 429 р. до н. е. Перикл захворів на чуму. Коли він помирав, друзі згадували, сидячи біля ліжка хворого, який це був чудовий державний діяч. Перикл підняв голову й сказав: «Ви вихваляєте мене, а про найкраще з того, що я зробив, не говорите. Адже за всі роки мого правління за моїм наказом не було страчено жодного афінського громадянина».
Объяснение:
Видный советский государственный деятель, возглавлявший в годы Великой Отечественной войны Центральный штаб партизанского движения при Ставке Верховного Главнокомандования, П.К. Пономаренко в 1982 году утверждал, что «в мирное время во всенародной борьбы в тылу врага в случае возникновения войны практически не разрабатывались… не существовало никаких инструкций и наставлений по этим во Не уделялось должного внимания материально-технической подготовке к подпольной и партизанской борьбе… В военных академиях, школах и курсах во партизанской войны и её тактики не уделялось должного внимания…»1. Это утверждение столь осведомлённого в данной области руководителя объясняется тем, что три с лишним десятилетия назад во организации партизанской борьбы были засекречены и стали достоянием гласности относительно недавно. Но подготовка к ней в нашей стране не была секретом для противника. Например, 14 сентября 1941 года в указаниях разведывательного отдела тылового района немецкой группы армий «Север» о мероприятиях по борьбе с советскими партизанами отмечалось: «Партизанская организация не является импровизацией войны. Уже многие годы советская военная литература издавала книги и статьи о значении и организации партизанского движения. Русские уже давно настроились, по крайней мере с идейной стороны, на партизанскую борьбу»