Особливо важким було політичне і соціально – економічне становище українських земель, які опинились в 20-х–30-х роках у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини (приблизно7 млн. українців).
Найбільша кількість українців (5 млн. осіб) проживала на території загарбаній Польщею: Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина та Підляшшя. Польський уряд обіцяв країнам Антанти, що забезпечить права національних меншин, надасть Галичині автономію, проте зразу ж забув про свої обіцянки. Більше того, уже в 1924 p. прийняв закон, яким забороняв користуватися українською мовою в урядових установах і органах самоврядування. Більшість українських шкіл було переведено на двомовне навчання (фактично польськомовне). В Львівському університеті було закрито українські кафедри, кількість українців у ньому становила не більше 5–10 %.
Відбувалася колонізація українських земель польськими осадниками (переселенці з Польщі, насамперед колишні військові, яким уряд роздавав кращі землі). За законом від 17 грудня 1920 р. вони могли безкоштовно отримати з державного фонду до 45 га землі. Лише протягом 1921-1922 р. осадникам було роздано під колонізацію, зокрема: на Волині – 112 тис. га, на Поліссі – 113 тис. га, у Східній Галичині – майже 200 тис. га. До 1938 p. їх прибуло в села 200 тис., крім того у міста – 100 тисяч. Вони займали посади дрібних чиновників, поліцаїв, поштових і залізничних працівників тощо.
Необхідно врахувати і те, що в економічному відношенні західноукраїнські землі були аграрними колоніями Польщі, які постачали сировину і дешева робочу силу.
Георг i (1714-1727) акт о престолонаследовании 1701 года гласил, что наследником королевы анны должна быть софия, курфюрстина ганновера и внучка якова i. когда, сначала софия, а затем королева анна, умерли в 1714 году, сын софии георг людвиг (рожденный в 1660 году) стал королем великобритании. смена династии прошла на удивление мирно и георг прибыл в его новое королевство месяц спустя. будучи немцем, который обращался к своим министрам на французском, георг был протестантом – условие акта о престолонаследовании. честный, с лягушачьими глазками, говорящий понемногу на любом языке, он оставил правление страной политикам – решающее значение в конституционном развитии принял министр, которому георг более всего доверял, сэру роберту уолполу, который стал первым «премьер-министром» в стране. про-стюартовское восстание в шотландии было подавлено в 1715 году, а в 1720 пришел финансовый кризис – крах компании южных морей. георгу ii давали много характеристик – с большим самомнением, суетливый, упорно работающий, охотник за юбками – что дало толчок для многих . ему было тридцать, когда его отец приехал в в 1714 году. принц и его жена – красивая, умная и кокетливая каролина ансбахская – собрали вокруг себя конкурирующий двор, где карты и танцы были вне королевского поля зрения. высокий, голубоглазый и румяный, георг ii любил военную униформу настолько, насколько призирал ее его отец (который, в конце концов, посадил под замок его мать). время мира и процветания, правление георга ii было расцветом аристократии, чьи великолепные дома и парки усеивали страну. георг заводил друзей среди собственников, непоколебимо заявляя: « во мне нет ни капли крови, которая является не ». коварный премьер-министр уолпол знал, что подход к королю нужно искать через королеву, объясняя это, что он имел «право сеять в ухо». добившись трон в возрасте 44 лет, георг ii – храбрый человек – был последним королем, который вел британские войска в сражение при деттингене в 1743 году. двумя позже, ганноверская монархия пережила якобинское восстание 1745 года. убитый горем, когда королева каролина умерла в 1737 году, король горевал меньше, когда умер его сын «фред» в 1751 году, так как оба жестко ссорились каждый раз, когда встречались. георг правил один, умер (в уборной) в 1760 году от сердечного приступа.
Особливо важким було політичне і соціально – економічне становище українських земель, які опинились в 20-х–30-х роках у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини (приблизно7 млн. українців).
Найбільша кількість українців (5 млн. осіб) проживала на території загарбаній Польщею: Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина та Підляшшя. Польський уряд обіцяв країнам Антанти, що забезпечить права національних меншин, надасть Галичині автономію, проте зразу ж забув про свої обіцянки. Більше того, уже в 1924 p. прийняв закон, яким забороняв користуватися українською мовою в урядових установах і органах самоврядування. Більшість українських шкіл було переведено на двомовне навчання (фактично польськомовне). В Львівському університеті було закрито українські кафедри, кількість українців у ньому становила не більше 5–10 %.
Відбувалася колонізація українських земель польськими осадниками (переселенці з Польщі, насамперед колишні військові, яким уряд роздавав кращі землі). За законом від 17 грудня 1920 р. вони могли безкоштовно отримати з державного фонду до 45 га землі. Лише протягом 1921-1922 р. осадникам було роздано під колонізацію, зокрема: на Волині – 112 тис. га, на Поліссі – 113 тис. га, у Східній Галичині – майже 200 тис. га. До 1938 p. їх прибуло в села 200 тис., крім того у міста – 100 тисяч. Вони займали посади дрібних чиновників, поліцаїв, поштових і залізничних працівників тощо.
Необхідно врахувати і те, що в економічному відношенні західноукраїнські землі були аграрними колоніями Польщі, які постачали сировину і дешева робочу силу.
Объяснение: