Сделайте таблицу по истории 8 класс тема Предпосылки Петровских Преобразований с пунктами 1. Реформаторы (Имя Год) 2. Основные идеи, реформы 3. Значение реформ
Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція)[1]. За даними представництва ООН в Україні, кожен п'ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, в якому живе. При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15 % зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 5 % мають намір виїхати за межі держави
Трудова еміграція почалася у 1877[3] коли перша хвиля українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку - гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).
Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х pp. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст.
Наприкінці XIX ст. не набагато меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці. Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстеди. Отримавши власне господарство, сусіди по гомстедах будували свої житла, утворювали поселення з церквою, школою, поштою. Так виникли українські селища. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.
Відбувалася вона у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції. Постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади. На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн – Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.
Основна маса постійних емігрантів вирушала за океан. Для організації набору й перевезення переселенців існували спеціальні компанії. їхні агенти розповсюджували листівки, у яких змальовували принадні умови переїзду та поселення на нових землях, обіцяли селянам можливість безкоштовного отримання землі, добру платню у промисловому та сільськогосподарському виробництві. Агенти компаній були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного завербованого гроші: за дорослого – 5 доларів і 2 долари за дитину. При цьому умови перевезення через океан більшості західноукраїнських селян вельми нагадували транспортування африканських рабів у минулі часи. За другу половину XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини виїхало в пошуках кращої долі за океан близько 250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871–1900 pp. залишили 170 тис. переселенців.
У першій половині XIX століття економіка США була залежною від розвинутих капіталістичних країн Європи. Європейські країни експортували до Америки промислову продукцію, а США - до Англії та інших країн - бавовник, основну сировину легкої промисловості. Великий попит на бавовник стимулював ріст його виробництва у США.
З кінця XVIII століття в економіці США існувало дві системи господарювання з притаманними їм суспільними відносинами - промислово розвинена Північ та аграрний Південь. В основі господарства Півночі панували капіталістичні відносини, тоді як в основі господарства Півдня - капіталістичні відносини з використанням рабської праці. На Півночі та Заході панували родинні ферми, які вели господарство власними силами, а продукцію збували на ринку.Для ферм було характерне інтенсивне землеробство із застосуванням дешевої найманої праці іммігрантів та інших переселенців, широке використання сільськогосподарських машин і хімічних добрив. На Півдні панувало плантаційне рабовласницьке господарство, засноване на рабській праці афроамериканців (вихідців із Африки).
Объяснение:
Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція)[1]. За даними представництва ООН в Україні, кожен п'ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, в якому живе. При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15 % зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 5 % мають намір виїхати за межі держави
Трудова еміграція почалася у 1877[3] коли перша хвиля українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку - гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з державних земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство).
Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у 80-х pp. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст.
Наприкінці XIX ст. не набагато меншою за кількістю була українська іммігрантська громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці. Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстеди. Отримавши власне господарство, сусіди по гомстедах будували свої житла, утворювали поселення з церквою, школою, поштою. Так виникли українські селища. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.
Відбувалася вона у формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції. Постійна переселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади. На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх країн – Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.
Основна маса постійних емігрантів вирушала за океан. Для організації набору й перевезення переселенців існували спеціальні компанії. їхні агенти розповсюджували листівки, у яких змальовували принадні умови переїзду та поселення на нових землях, обіцяли селянам можливість безкоштовного отримання землі, добру платню у промисловому та сільськогосподарському виробництві. Агенти компаній були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного завербованого гроші: за дорослого – 5 доларів і 2 долари за дитину. При цьому умови перевезення через океан більшості західноукраїнських селян вельми нагадували транспортування африканських рабів у минулі часи. За другу половину XIX ст. зі Східної Галичини й Північної Буковини виїхало в пошуках кращої долі за океан близько 250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871–1900 pp. залишили 170 тис. переселенців.
ПОЛОВИНІ XIX ст.
У першій половині XIX століття економіка США була залежною від розвинутих капіталістичних країн Європи. Європейські країни експортували до Америки промислову продукцію, а США - до Англії та інших країн - бавовник, основну сировину легкої промисловості. Великий попит на бавовник стимулював ріст його виробництва у США.
З кінця XVIII століття в економіці США існувало дві системи господарювання з притаманними їм суспільними відносинами - промислово розвинена Північ та аграрний Південь. В основі господарства Півночі панували капіталістичні відносини, тоді як в основі господарства Півдня - капіталістичні відносини з використанням рабської праці. На Півночі та Заході панували родинні ферми, які вели господарство власними силами, а продукцію збували на ринку.Для ферм було характерне інтенсивне землеробство із застосуванням дешевої найманої праці іммігрантів та інших переселенців, широке використання сільськогосподарських машин і хімічних добрив. На Півдні панувало плантаційне рабовласницьке господарство, засноване на рабській праці афроамериканців (вихідців із Африки).