1)Стабільну версію було перевірено 5 лютого 2020. Би́тва на Си́ніх Во́дах — битва між литовсько-руським та монголо-татарськими військами, що відбулася 1362 року на річці Сині Води.
2)Сини Гедиміна — Ольгерд (1296—1377) та Кейстут (1297—1382), які правили разом з 1345 p., об'єднали всі литовські землі та продовжили політику батька на розширення Великого князівства Литовського. Ольгерд взяв під свій контроль значну частину українських земель — Чернігово-Сіверщину (1355), Київщину, Поділля (1362, після розгрому татар біля Синіх Вод). Його боротьба з Казимиром закінчилась приєднанням до Великого князівства Литовського більшої частини Волині (крім Белзької та Холмської земель). Він залишив правити в українських землях князів з роду Рюриковичів, руська (давньоукраїнська) мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського. Рід Гедиміновичів — один з най розгалуженіших у Східній Європі того часу. Від синів Гедиміна вели генеалогію князі Острозькі, Заславські, Корецькі, Чарторийські, Вишневецькі, Сангушки, Збаразькі та ін.
3)У XIV ст. інтереси Литви поширювалися на Південь, внаслідок чого змінилась геополітична ситуація у Східній Європі. Литовці завдяки битві під Синіми Водами (1362) та дипломатичним акціям похитнули військово-економічний потенціал Золотої Орди, започаткували звільнення українських земель від татарського поневолення. Зміцненню позицій литовців на українській території сприяли династичні зв'язки з галицько-волинськими князями, що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі столи (престоли). До того ж Литва потребувала людських, економічних ресурсів українських та білоруських земель для боротьби проти німецьких лицарів. Тому не нав'язування своєї влади, своїх політичних цінностей, а збереження місцевого політичного устрою, традицій, мови давало шанс литовським князям закріпитися тут.
Українське населення отримувало захист від нападів татар зі Сходу та Півдня, католиків — із Заходу. Верхівка української православної церкви робила спроби навернути язичників-литовців у свою віру, посилити свої позиції, вплив серед місцевого населення. У Литовсько-Руській державі наприкінці XVI ст. було 11 тис. православних церков і лише 700 костелів. Литовські князі надавали привілеї — спеціальні особливі грамоти — окремим землям Русі.
основная причина нападения наполеона на россию заключалась в стремлении французской буржуазии установить мировое господство. начиная войну, наполеон хотел полностью подчинить россию интересам французской буржуазии, поработить русский народ, использовать неисчерпаемые людские и экономические ресурсы россии для дальнейшей борьбы за достижение мирового господства. с этой точки зрения, война против россии была наиболее империалистской по сравнению с другими войнами французской империи.
для россии союз с наполеоном носил временный и искусственный характер. тяжесть континентальной блокады, расширяющаяся агрессия наполеона, концентрация французских войск на границе с россией — все это заставляло русское правительство думать о разрыве отношений с францией.
война франции против россии (как и прежние ее войны в европе) носила несправедливый и захватнический характер. для русского народа, защищавшего свою землю от иностранных поработителей, война приняла национально-освободительный характер. в войне против наполеона участвовала кадровая армия, почти все население европейской россии (в ополчении, партизанском движении), поэтому она получила название отечественной.
1)Стабільну версію було перевірено 5 лютого 2020. Би́тва на Си́ніх Во́дах — битва між литовсько-руським та монголо-татарськими військами, що відбулася 1362 року на річці Сині Води.
2)Сини Гедиміна — Ольгерд (1296—1377) та Кейстут (1297—1382), які правили разом з 1345 p., об'єднали всі литовські землі та продовжили політику батька на розширення Великого князівства Литовського. Ольгерд взяв під свій контроль значну частину українських земель — Чернігово-Сіверщину (1355), Київщину, Поділля (1362, після розгрому татар біля Синіх Вод). Його боротьба з Казимиром закінчилась приєднанням до Великого князівства Литовського більшої частини Волині (крім Белзької та Холмської земель). Він залишив правити в українських землях князів з роду Рюриковичів, руська (давньоукраїнська) мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського. Рід Гедиміновичів — один з най розгалуженіших у Східній Європі того часу. Від синів Гедиміна вели генеалогію князі Острозькі, Заславські, Корецькі, Чарторийські, Вишневецькі, Сангушки, Збаразькі та ін.
3)У XIV ст. інтереси Литви поширювалися на Південь, внаслідок чого змінилась геополітична ситуація у Східній Європі. Литовці завдяки битві під Синіми Водами (1362) та дипломатичним акціям похитнули військово-економічний потенціал Золотої Орди, започаткували звільнення українських земель від татарського поневолення. Зміцненню позицій литовців на українській території сприяли династичні зв'язки з галицько-волинськими князями, що давало їм змогу бути законними претендентами на місцеві княжі столи (престоли). До того ж Литва потребувала людських, економічних ресурсів українських та білоруських земель для боротьби проти німецьких лицарів. Тому не нав'язування своєї влади, своїх політичних цінностей, а збереження місцевого політичного устрою, традицій, мови давало шанс литовським князям закріпитися тут.
Українське населення отримувало захист від нападів татар зі Сходу та Півдня, католиків — із Заходу. Верхівка української православної церкви робила спроби навернути язичників-литовців у свою віру, посилити свої позиції, вплив серед місцевого населення. У Литовсько-Руській державі наприкінці XVI ст. було 11 тис. православних церков і лише 700 костелів. Литовські князі надавали привілеї — спеціальні особливі грамоти — окремим землям Русі.
основная причина нападения наполеона на россию заключалась в стремлении французской буржуазии установить мировое господство. начиная войну, наполеон хотел полностью подчинить россию интересам французской буржуазии, поработить русский народ, использовать неисчерпаемые людские и экономические ресурсы россии для дальнейшей борьбы за достижение мирового господства. с этой точки зрения, война против россии была наиболее империалистской по сравнению с другими войнами французской империи.
для россии союз с наполеоном носил временный и искусственный характер. тяжесть континентальной блокады, расширяющаяся агрессия наполеона, концентрация французских войск на границе с россией — все это заставляло русское правительство думать о разрыве отношений с францией.
война франции против россии (как и прежние ее войны в европе) носила несправедливый и захватнический характер. для русского народа, защищавшего свою землю от иностранных поработителей, война приняла национально-освободительный характер. в войне против наполеона участвовала кадровая армия, почти все население европейской россии (в ополчении, партизанском движении), поэтому она получила название отечественной.