У промисловості утворення мануфактур відбувалося розширенням дрібного товарного виробництва та підпорядкуванням дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, купецькі та селянські мануфактури.
Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Архангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої промисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі легкої промисловості сформувалися в районах, де було достатньо сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії існувало понад 2 тис. мануфактур.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.
У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економічного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Вони були пов'язані з розкладом кріпосницьких і формуванням капіталістичних виробничих відносин, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.
Друга половина XVIII ст. характеризувалась подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.
Катерина II, дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 р. правила одноосібно (1762-1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катерина видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських привілеїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільнялось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей маніфест поширював дворянське звання на німецьких баронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.
Катерина II також видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію - "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу владу.
Було здійснено реформу місцевих органів державної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережні й Україні - секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втіленням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 р. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли під селян. Проте через селянські повстання, що спалахнули в Росії, вона фактично припинила свою роботу.
У XVIII ст. вибухнула селянська війна 1773-1775 рр. на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод.
Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із вагомих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачова і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві.
Внутрішня політика царизму наприкінці XVIII ст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796-1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні суперечності з до військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений режим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дворянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І.
Тамерлан, Тимур ибн Тарагай Барлас, Амир Темур (1336–1405) - великий правитель Средней Азии, полководец и завоеватель. Амир Темур родился в кишлаке Ходжа Илгар, близ Кеша (современный Шахрисабз) 8 апреля 1336 года в семье знатного эмира. Мухаммад Тарагай, отец Темура был из аристократической семьи рода Барласов и пользовался большой популярностью и авторитетом в Мавераннахре.
Детство и отрочество будущего правителя,полководца в окрестностях родного города. С юных лет Темур любил состязания, охоту и военные игры. Отлично орудовал копьем и стрельбой из лука. С десятилетнего возраста наставники - атабеки, служившие при дворе отца старательно растили из него воина, не уделяя должного внимания образованию мальчика. И только природная любознательность Темура позволила ему, будучи почти безграмотным, выучить наизусть Коран.
С детства незаурядно обладавший организаторскими Темур не отличался особым послушанием и в юности сколотив небольшую банду налетчиков угонял стада баранов у племен кочевников. Однако из-за постоянных междоусобиц разрушающих страну, юноша всерьез начал задумываться о политике. Позже вместе со своим отрядом Темур поступает на службу к своему дяде, правителю Кеша - Ходжи Барласу.
В конце XIII, начале XIV века экономическое положение Мавераннахра внушало серьезные опасения, этим воспользовался монгольский хан Тоглок Тимур, который в 1360 году без труда завоевал большую часть Мавераннахра дойдя до Кашкадарьи. Темур Тарагай поступает к нему на службу. Однако после того как хан назначает правителем страны своего сына расторгает обязательства.
Некоторое время Тимурбек живет на правом берегу реки Амударьи, ведя с монголами партизанскую войну. В одной из таких вылазок Темур был тяжело ранен в руку и ногу, после чего оказался на всю жизнь хромым, за что и получил прозвище Темур-эланг (Хромой Темур).
Добившись серьезных успехов в 1370 году на всеобщем курултае(собрании) монгольской империи в Балхе был провозглашен правителем, но не являясь прямым наследником царского трона отказался от трона и взял себе пафосное звание Амира. Формально не являясь коронованным, на деле он теперь являлся единовластным правителем Мавераннахра.
Заключив брак с наследницей рода Чингизидов - Сарай Мульк Ханум, Амир Темур смог прибавить к своему званию почетный титул “гураган” - зять хана.
Теперь основной задачей Амира Темура стало объединение всех разрозненных территорий в единое целое. Заручившись поддержкой местного духовенства и феодалов, Тамерлан совершил 9 военных походов по стране.
Создавалось сильное государство, и было принято решение избрать столицей Самарканд(Экскурсия по Самарканду). Рядом с разрушенным Афросиабом заложили новый город, начали укреплять его цитаделями и крепостными стенами, украшать дворцами, мечетями и медресе.
Амир Темур успешно объединил Мавераннахр и к уже имеющимся территориям присоединил Фергану и Шашский оазис.
Тамерлан в своих походах разбивал таких правителей как Камар ад-дина и Анка Туру(Моголистан), Тохтамыш (Золотая орда), Баязид I (Османская империя)...
Амир Темур управлял государством в течение тридцати пяти лет. За эти годы он предпринял немало военных походов, одержал победы в крупнейших сражениях, покорил множество страной создал огромную империю, границы которой простирались от Китая и Индии до Каспийского моря, от Арала до Персидского залива.
Умер великий полководец во время военного похода на Китай, это случилось в феврале 1405 года в городе Отраре. Его тело забальзамировали, положили в гроб с черной парчей и отправили в Самарканд, где он и упокоился в семейной усыпальнице Гур-Эмир.
В наследство потомкам Темур оставил не только огромную державу, но и руководство к действию в управлении страной. «УложенияТемура» - так называется ценный исторический документ, написанный мудрым правителем. Он состоит из двух частей, первая – автобиографическая, описание деяний великого Амира, а вторая – свод законов, в котором четко прописаны правила поведения членов общества, их права и обязанности. Эти законы касались решительно всех в государстве от рядовых граждан, до чиновников и правителей.
История ставит Темура в один ряд с такими крупнейшими полководцами, как Александр Македонский, Дарий I, Юлий Цезарь.
У промисловості утворення мануфактур відбувалося розширенням дрібного товарного виробництва та підпорядкуванням дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, купецькі та селянські мануфактури.
Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Архангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої промисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі легкої промисловості сформувалися в районах, де було достатньо сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії існувало понад 2 тис. мануфактур.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.
У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економічного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Вони були пов'язані з розкладом кріпосницьких і формуванням капіталістичних виробничих відносин, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.
Друга половина XVIII ст. характеризувалась подальшим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.
Катерина II, дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 р. правила одноосібно (1762-1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катерина видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських привілеїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільнялось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей маніфест поширював дворянське звання на німецьких баронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.
Катерина II також видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію - "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу владу.
Було здійснено реформу місцевих органів державної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережні й Україні - секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втіленням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 р. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли під селян. Проте через селянські повстання, що спалахнули в Росії, вона фактично припинила свою роботу.
У XVIII ст. вибухнула селянська війна 1773-1775 рр. на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод.
Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із вагомих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачова і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві.
Внутрішня політика царизму наприкінці XVIII ст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796-1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні суперечності з до військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений режим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дворянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І.
Великий Амир Темур (Тамерлан 1336–1405)
Тамерлан, Тимур ибн Тарагай Барлас, Амир Темур (1336–1405) - великий правитель Средней Азии, полководец и завоеватель. Амир Темур родился в кишлаке Ходжа Илгар, близ Кеша (современный Шахрисабз) 8 апреля 1336 года в семье знатного эмира. Мухаммад Тарагай, отец Темура был из аристократической семьи рода Барласов и пользовался большой популярностью и авторитетом в Мавераннахре.
Детство и отрочество будущего правителя,полководца в окрестностях родного города. С юных лет Темур любил состязания, охоту и военные игры. Отлично орудовал копьем и стрельбой из лука. С десятилетнего возраста наставники - атабеки, служившие при дворе отца старательно растили из него воина, не уделяя должного внимания образованию мальчика. И только природная любознательность Темура позволила ему, будучи почти безграмотным, выучить наизусть Коран.
С детства незаурядно обладавший организаторскими Темур не отличался особым послушанием и в юности сколотив небольшую банду налетчиков угонял стада баранов у племен кочевников. Однако из-за постоянных междоусобиц разрушающих страну, юноша всерьез начал задумываться о политике. Позже вместе со своим отрядом Темур поступает на службу к своему дяде, правителю Кеша - Ходжи Барласу.
В конце XIII, начале XIV века экономическое положение Мавераннахра внушало серьезные опасения, этим воспользовался монгольский хан Тоглок Тимур, который в 1360 году без труда завоевал большую часть Мавераннахра дойдя до Кашкадарьи. Темур Тарагай поступает к нему на службу. Однако после того как хан назначает правителем страны своего сына расторгает обязательства.
Некоторое время Тимурбек живет на правом берегу реки Амударьи, ведя с монголами партизанскую войну. В одной из таких вылазок Темур был тяжело ранен в руку и ногу, после чего оказался на всю жизнь хромым, за что и получил прозвище Темур-эланг (Хромой Темур).
Добившись серьезных успехов в 1370 году на всеобщем курултае(собрании) монгольской империи в Балхе был провозглашен правителем, но не являясь прямым наследником царского трона отказался от трона и взял себе пафосное звание Амира. Формально не являясь коронованным, на деле он теперь являлся единовластным правителем Мавераннахра.
Заключив брак с наследницей рода Чингизидов - Сарай Мульк Ханум, Амир Темур смог прибавить к своему званию почетный титул “гураган” - зять хана.
Теперь основной задачей Амира Темура стало объединение всех разрозненных территорий в единое целое. Заручившись поддержкой местного духовенства и феодалов, Тамерлан совершил 9 военных походов по стране.
Создавалось сильное государство, и было принято решение избрать столицей Самарканд(Экскурсия по Самарканду). Рядом с разрушенным Афросиабом заложили новый город, начали укреплять его цитаделями и крепостными стенами, украшать дворцами, мечетями и медресе.
Амир Темур успешно объединил Мавераннахр и к уже имеющимся территориям присоединил Фергану и Шашский оазис.
Тамерлан в своих походах разбивал таких правителей как Камар ад-дина и Анка Туру(Моголистан), Тохтамыш (Золотая орда), Баязид I (Османская империя)...
Амир Темур управлял государством в течение тридцати пяти лет. За эти годы он предпринял немало военных походов, одержал победы в крупнейших сражениях, покорил множество страной создал огромную империю, границы которой простирались от Китая и Индии до Каспийского моря, от Арала до Персидского залива.
Умер великий полководец во время военного похода на Китай, это случилось в феврале 1405 года в городе Отраре. Его тело забальзамировали, положили в гроб с черной парчей и отправили в Самарканд, где он и упокоился в семейной усыпальнице Гур-Эмир.
В наследство потомкам Темур оставил не только огромную державу, но и руководство к действию в управлении страной. «УложенияТемура» - так называется ценный исторический документ, написанный мудрым правителем. Он состоит из двух частей, первая – автобиографическая, описание деяний великого Амира, а вторая – свод законов, в котором четко прописаны правила поведения членов общества, их права и обязанности. Эти законы касались решительно всех в государстве от рядовых граждан, до чиновников и правителей.
История ставит Темура в один ряд с такими крупнейшими полководцами, как Александр Македонский, Дарий I, Юлий Цезарь.