Великая французская революция — крупнейшая трансформация социальной и политической системы Франции, приведшая к уничтожению в стране Старого порядка и абсолютной монархии, и провозглашению Первой французской республики (сентябрь 1792 года) де-юре свободных и равных граждан под девизом «Свобода, равенство, братство».
Великая французская революция
Взятие Бастилии, 14 июля 1789 года
Страна
Королевство Франция
Дата
14 июля 1789 года — 9 ноября 1794 года
Причины
кризис Старого порядка
Итоги
упразднение монархии, создание Первой французской республики
Движущие силы
третье сословие: буржуазия, крестьянство и городское плебейство
Противники
монархия, аристократия
Началом революции стало взятие Бастилии 14 июля 1789 года, а окончанием историки считают 9 ноября 1799 года (переворот 18 брюмера).
Национальный праздник Франции неслучайно связан с взятием крепости. На протяжении всего своего существования Бастилия использовалась в качестве тюрьмы. Первым le prisonier («лё призонь`е» – заключённый) стал зодчий крепости Гуго Обрио, которого обвинили в интимной связи с еврейкой, что во времена Обрио считалось серьёзным преступлением. Зодчий отсидел в крепости несколько лет. Его освободили во время народного восстания в 1381 году.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Великая французская революция — крупнейшая трансформация социальной и политической системы Франции, приведшая к уничтожению в стране Старого порядка и абсолютной монархии, и провозглашению Первой французской республики (сентябрь 1792 года) де-юре свободных и равных граждан под девизом «Свобода, равенство, братство».
Великая французская революция
Взятие Бастилии, 14 июля 1789 года
Страна
Королевство Франция
Дата
14 июля 1789 года — 9 ноября 1794 года
Причины
кризис Старого порядка
Итоги
упразднение монархии, создание Первой французской республики
Движущие силы
третье сословие: буржуазия, крестьянство и городское плебейство
Противники
монархия, аристократия
Началом революции стало взятие Бастилии 14 июля 1789 года, а окончанием историки считают 9 ноября 1799 года (переворот 18 брюмера).
Национальный праздник Франции неслучайно связан с взятием крепости. На протяжении всего своего существования Бастилия использовалась в качестве тюрьмы. Первым le prisonier («лё призонь`е» – заключённый) стал зодчий крепости Гуго Обрио, которого обвинили в интимной связи с еврейкой, что во времена Обрио считалось серьёзным преступлением. Зодчий отсидел в крепости несколько лет. Его освободили во время народного восстания в 1381 году.
Объяснение:
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.