ответ:Наприкінці XI ст. населення середньовічної Європи вперше почало відчувати, що йому тісно на своєму континенті. Це змушувало європейців розпочати колонізацію — освоєння нових земель.
Хрестові походи були першою спробою військової колонізації— захоплення нових земель силою зброї. Часом активної європейської колонізації став період XI—XIII ст.
Вільних земель вистачало і в Європі. Потрібно було лише докласти багато праці для того, щоб вони дали врожаї та нагодували людей. Так почалася внутрішня колонізація Європи. Нові землі селяни освоювали з великими труднощами, але загроза неврожаїв і голоду підштовхувала їх до цього. Вони вирубували ліси, осушували болота і перетворювали їх у родючі поля. Цей процес був дуже важким, виснажливим і тривалим. Лише упродовж кількох поколінь селянська родина могла перетворити непридатну для сільського господарства місцевість на плодючу ниву.
Сеньйори розуміли: освоєння нових земель зумовить приріст населення, адже тоді більше людей зможуть прогодуватися, тому феодали заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від сплати податків.
Внутрішня колонізація, що розгорнулася в XI—XIII ст. в Європі, дала значні позитивні результати. Протягом цього періоду кількість європейців безперервно зростала і на початок XIV ст. досягла 75 млн (наприкінці X ст.—38 млн). Сільське господарство невпинно розвивалося: почали використовуватися нові знаряддя праці, зросли врожаї, що дозволило забути жахливі голодні роки. Змінився і раціон харчування: зернові культури поступово витіснили дари лісів.
Князь Александр Ярославович родился в 1220 (по другой версии — в 1221) году и скончался в 1263 году. В разные годы жизни князь Александр имел титулы князя Новгородского, Киевского, а впоследствии великого князя Владимирского.
– Основные свои военные победы князь Александр одержал в молодости. Во время Невской битвы (1240 год) ему было от силы 20 лет, во время Ледового побоища — 22 года. Впоследствии он прославился более как политик и дипломат, однако периодически выступал и как военачальник. За всю свою жизнь князь Александр не проиграл ни одного сражения.
– Александр Невский канонизирован как благоверный князь. К этому лику святых причисляются миряне, прославившиеся искренней глубокой верой и добрыми делами, а также православные правители, сумевшие в своем государственном служении и в различных политических коллизиях остаться верными Христу. Как и любой православный святой, благоверный князь — вовсе не идеальный безгрешный человек, однако это в первую очередь правитель, руководствовавшийся в своей жизни прежде всего высшими христианскими добродетелями, в том числе милосердием и человеколюбием, а не жаждой власти и не корыстью.
– Вопреки расхожему мнению, что Церковь канонизировала в лике благоверных практически всех правителей Средневековья, прославлены были лишь немногие из них. Так, среди русских святых княжеского происхождения большинство прославлены в лике святых за свою мученическую смерть ради ближних и ради сохранения христианской веры.
– Стараниями Александра Невского проповедь христианства распространилась в северные земли Ему удалось также созданию православной епархии в Золотой Орде.
– На современное представление об Александре Невском повлияла советская пропаганда, говорившая исключительно о его военных заслугах. Как дипломат, строивший отношения с Ордой, и уж тем более как монах и святой, он был для советской власти совершенно неуместен. Потому и шедевр Сергея Эйзенштейна «Александр Невский» рассказывает не обо всей жизни князя, а лишь о битве на Чудском озере. Это породило расхожий стереотип, будто к лику святых князь Александр был причислен за свои военные заслуги, а сама святость стала чем-то вроде «награды» от Церкви.
– Почитание князя Александра как святого началось сразу же после его кончины, тогда же была составлена довольно подробная «Повесть о житии Александра Невского». Официальная канонизация князя произошла в 1547 году.
ответ:Наприкінці XI ст. населення середньовічної Європи вперше почало відчувати, що йому тісно на своєму континенті. Це змушувало європейців розпочати колонізацію — освоєння нових земель.
Хрестові походи були першою спробою військової колонізації— захоплення нових земель силою зброї. Часом активної європейської колонізації став період XI—XIII ст.
Вільних земель вистачало і в Європі. Потрібно було лише докласти багато праці для того, щоб вони дали врожаї та нагодували людей. Так почалася внутрішня колонізація Європи. Нові землі селяни освоювали з великими труднощами, але загроза неврожаїв і голоду підштовхувала їх до цього. Вони вирубували ліси, осушували болота і перетворювали їх у родючі поля. Цей процес був дуже важким, виснажливим і тривалим. Лише упродовж кількох поколінь селянська родина могла перетворити непридатну для сільського господарства місцевість на плодючу ниву.
Сеньйори розуміли: освоєння нових земель зумовить приріст населення, адже тоді більше людей зможуть прогодуватися, тому феодали заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від сплати податків.
Внутрішня колонізація, що розгорнулася в XI—XIII ст. в Європі, дала значні позитивні результати. Протягом цього періоду кількість європейців безперервно зростала і на початок XIV ст. досягла 75 млн (наприкінці X ст.—38 млн). Сільське господарство невпинно розвивалося: почали використовуватися нові знаряддя праці, зросли врожаї, що дозволило забути жахливі голодні роки. Змінився і раціон харчування: зернові культури поступово витіснили дари лісів.
Объяснение:
Князь Александр Ярославович родился в 1220 (по другой версии — в 1221) году и скончался в 1263 году. В разные годы жизни князь Александр имел титулы князя Новгородского, Киевского, а впоследствии великого князя Владимирского.
– Основные свои военные победы князь Александр одержал в молодости. Во время Невской битвы (1240 год) ему было от силы 20 лет, во время Ледового побоища — 22 года. Впоследствии он прославился более как политик и дипломат, однако периодически выступал и как военачальник. За всю свою жизнь князь Александр не проиграл ни одного сражения.
– Александр Невский канонизирован как благоверный князь. К этому лику святых причисляются миряне, прославившиеся искренней глубокой верой и добрыми делами, а также православные правители, сумевшие в своем государственном служении и в различных политических коллизиях остаться верными Христу. Как и любой православный святой, благоверный князь — вовсе не идеальный безгрешный человек, однако это в первую очередь правитель, руководствовавшийся в своей жизни прежде всего высшими христианскими добродетелями, в том числе милосердием и человеколюбием, а не жаждой власти и не корыстью.
– Вопреки расхожему мнению, что Церковь канонизировала в лике благоверных практически всех правителей Средневековья, прославлены были лишь немногие из них. Так, среди русских святых княжеского происхождения большинство прославлены в лике святых за свою мученическую смерть ради ближних и ради сохранения христианской веры.
– Стараниями Александра Невского проповедь христианства распространилась в северные земли Ему удалось также созданию православной епархии в Золотой Орде.
– На современное представление об Александре Невском повлияла советская пропаганда, говорившая исключительно о его военных заслугах. Как дипломат, строивший отношения с Ордой, и уж тем более как монах и святой, он был для советской власти совершенно неуместен. Потому и шедевр Сергея Эйзенштейна «Александр Невский» рассказывает не обо всей жизни князя, а лишь о битве на Чудском озере. Это породило расхожий стереотип, будто к лику святых князь Александр был причислен за свои военные заслуги, а сама святость стала чем-то вроде «награды» от Церкви.
– Почитание князя Александра как святого началось сразу же после его кончины, тогда же была составлена довольно подробная «Повесть о житии Александра Невского». Официальная канонизация князя произошла в 1547 году.