Вчера мы с вами обсуждали пост про Гладиаторов Древноего Рима. Собирал материал и постоянно вспоминал фильм »Спартак: кровь и песок». Начав искать информацию о реальном СПАРТАКЕ удивился тому, что фильм снят очень близко к официальной версии и историческим фактам. Иллюстрировать пост буду частично кадрами из фильма, т.к. каждый его кадр можно вешать на стену в качестве картины. Итак, что мы знаем …
В 74 году до н. э. в итальянском городе Капуя произошло событие, которому предстояло не только оказать существенное влияние на жизнь Римского государства в последующие несколько лет, но и века спустя обрести совершенно новую значимость уже вне своего исторического контекста. Восстание Спартака давно утратило исключительную принадлежность к истории, как и его вождь, чье имя превратилось в сознании людей в символ освободительной борьбы. Историческое существование Спартака представляет собой парадокс сродни загадочным картинкам, на которые надо смотреть очень пристально, чтобы разглядеть в пестром нагромождении геометрических фигур и мельчайших повторяющихся картинок объемные изображения.
Образ Спартака, который мы имеем перед глазами сегодня, во многом плод усилий не историков, а литераторов, среди которых в первую очередь следует назвать Рафаэлло Джованьоли. Но стоит отрешиться от героического блеска, каким окружил Спартака писатель-гарибальдиец, взглянуть на вождя восставших рабов пристальнее, рано или поздно достигнешь того же эффекта загадочной картинки. Окажется, что ты либо ничего не видишь, либо видишь нечто, совершенно отличное от первоначального впечатления.
Маляр-невдаха - це Адольф Гітлер. Колись він вчився на художника і мав деякі здібності.
Іван Калита - російський цар, якому вдалося зібрати руські землі навколо Москви.
Бісмарк - канцлер Німеччини, який об"єднав розрізнені німецькі землі.
Політолог їх згадує по аналогії з В.Путіним, який зміг приєднати до Росії Крим, незаконно відібраний у неї свого часу просто за примхою тодішнього правителя М.Хрущова.
Я не погоджуюсь з Адамом Міхніком. Він і сам розуміє, що Путін переграв усіх політиків. Він повернув Крим не задля того, щоб зміцнити становище Росії у світі, і не задля того, щоб зміцнити режим всередині країни. Він відібрав назад цю територію, щоб відновити історичну справедливість. Це головне. Крим, зокрема, Севастополь - найважливіший форпост на Чорному морі, стратегічно важливий для Росії пункт. А Україна, з її намаганнями вступити до НАТО, останнім часом стала небезпечною країною для Росії. Тому Крим став конче потрібним Росії, і вона його здобула. Зауважте - добула цілком мирним шляхом, організувавши референдум, на якому народ Криму майже одностайно висловився за приєднання Криму до Росії. І що б не казали політики, політологи та політикани, Крим був, є і буде російським, а Путін залишиться в історії мудрим правителем, якщо вже нині його ім"я згадують разом з іменами Івана Калити та Отто Бісмарка.
А Крим я люблю, ми всі там любили відпочивати, мені шкода, що він тепер не наш. Але справедливість мені дорожча.
Вчера мы с вами обсуждали пост про Гладиаторов Древноего Рима. Собирал материал и постоянно вспоминал фильм »Спартак: кровь и песок». Начав искать информацию о реальном СПАРТАКЕ удивился тому, что фильм снят очень близко к официальной версии и историческим фактам. Иллюстрировать пост буду частично кадрами из фильма, т.к. каждый его кадр можно вешать на стену в качестве картины. Итак, что мы знаем …
В 74 году до н. э. в итальянском городе Капуя произошло событие, которому предстояло не только оказать существенное влияние на жизнь Римского государства в последующие несколько лет, но и века спустя обрести совершенно новую значимость уже вне своего исторического контекста. Восстание Спартака давно утратило исключительную принадлежность к истории, как и его вождь, чье имя превратилось в сознании людей в символ освободительной борьбы. Историческое существование Спартака представляет собой парадокс сродни загадочным картинкам, на которые надо смотреть очень пристально, чтобы разглядеть в пестром нагромождении геометрических фигур и мельчайших повторяющихся картинок объемные изображения.
Образ Спартака, который мы имеем перед глазами сегодня, во многом плод усилий не историков, а литераторов, среди которых в первую очередь следует назвать Рафаэлло Джованьоли. Но стоит отрешиться от героического блеска, каким окружил Спартака писатель-гарибальдиец, взглянуть на вождя восставших рабов пристальнее, рано или поздно достигнешь того же эффекта загадочной картинки. Окажется, что ты либо ничего не видишь, либо видишь нечто, совершенно отличное от первоначального впечатления.
Маляр-невдаха - це Адольф Гітлер. Колись він вчився на художника і мав деякі здібності.
Іван Калита - російський цар, якому вдалося зібрати руські землі навколо Москви.
Бісмарк - канцлер Німеччини, який об"єднав розрізнені німецькі землі.
Політолог їх згадує по аналогії з В.Путіним, який зміг приєднати до Росії Крим, незаконно відібраний у неї свого часу просто за примхою тодішнього правителя М.Хрущова.
Я не погоджуюсь з Адамом Міхніком. Він і сам розуміє, що Путін переграв усіх політиків. Він повернув Крим не задля того, щоб зміцнити становище Росії у світі, і не задля того, щоб зміцнити режим всередині країни. Він відібрав назад цю територію, щоб відновити історичну справедливість. Це головне. Крим, зокрема, Севастополь - найважливіший форпост на Чорному морі, стратегічно важливий для Росії пункт. А Україна, з її намаганнями вступити до НАТО, останнім часом стала небезпечною країною для Росії. Тому Крим став конче потрібним Росії, і вона його здобула. Зауважте - добула цілком мирним шляхом, організувавши референдум, на якому народ Криму майже одностайно висловився за приєднання Криму до Росії. І що б не казали політики, політологи та політикани, Крим був, є і буде російським, а Путін залишиться в історії мудрим правителем, якщо вже нині його ім"я згадують разом з іменами Івана Калити та Отто Бісмарка.
А Крим я люблю, ми всі там любили відпочивати, мені шкода, що він тепер не наш. Але справедливість мені дорожча.