Складіть речення, використавши поняття і терміни. Європейський Союз, євроінтеграція, Єдиний економічний р (ЄЕП), тузлинська криза, Помаранчева революція, парламентського-президентська республіка
Аграрная реформа П.А.Столыпина - последствия: Положительные: 1)Расслоение деревни. 2)Выход крестьян из общин. 3)Высший класс деревень стал давать рыночные продукты (например, около половины рыночного хлеба) 4)Заселение менее обоснованных территорий, эти земли так же использовались для повышения урожайности страны. 5)Увеличение стоимости орудий возделывания. 6)Потребление удобрений так же возросло. 7)Вырос доход на душу населения (с 22 рублей до 33) Отрицательные: 1)Даже вышедшие из общины крестьяне всё равно поддерживали с ней связь. 2)Многие переселенцы возвращались на заселенные территории Центральной России. 3)Малое количество крестьян на крестьянских дворах. 4)Крестьяне продолжали использовать устаревшие орудия труда (соха и др.) т.к. не все могли себе позволить покупку новых и они хорошо не распространялись. 5)Не смотря на использование минеральных удобрений их соотношение с земельными участками было очень мало ( применяли только на 2% земли) 6)А в 1911-1912 гг. в стране разразился голод, унесший жизни около 30 млн. человек.
Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. До польської окупації потрапили землі Східної Галичини, Західної Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя, на яких, за переписом 1931 р., проживало 5,6 млн українського населення. Польський уряд, маючи на меті повну колонізацію загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс щодо українства.
У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і в навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Проте 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, і всі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, вдаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Однак на той час в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.
У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі щодо корінних польських земль (названі Польща «А») і територій переважно із західноукраїнських та західнобілоруських земель (названі Польща «Б», або «східні креси») проводив різну політику. До Польщі «Б» застосовували політику штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам. На цих землях стримували проведення аграрної реформи. Згідно з таємним циркуляром, українському селянству було дозволено передавати не більше ніж 5 % поміщицьких земель, які підлягали парцеляції — поділу на дрібні ділянки, що продавалися.
Асиміляція (від латин. assimilatio — уподібнення) — процес злиття одного народу з іншим із втратою одним із них своєї мови, культури, релігії, звичаїв, національної самосвідомості. Може бути як природною, так і насильницькою.
Польща «А» — територія етнічно польських земель у Другій Речі Посполитій.
Польща «Б» — території Другої Речі Посполитої, заселені етнічними меншинами (західноукраїнські та західнобілоруські землі).
Акт на право власності на землю, яку виділяли «осадникам». 1922 р.
31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польську мову було проголошено державною. Почалося закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділяли кращі землі. Наприкінці 1930-х рр. налічувалося 47 тис. осадницьких господарств, які володіли понад 500 тис. гектарів землі. В умовах постійного малоземелля це значно погіршувало становище українського селянства і створювало атмосферу ворожнечі між українцями й поляками. Також це було ще однією причиною для еміграції за океан майже 200 тис. українців
Положительные:
1)Расслоение деревни.
2)Выход крестьян из общин.
3)Высший класс деревень стал давать рыночные продукты (например, около половины рыночного хлеба)
4)Заселение менее обоснованных территорий, эти земли так же использовались для повышения урожайности страны.
5)Увеличение стоимости орудий возделывания.
6)Потребление удобрений так же возросло.
7)Вырос доход на душу населения (с 22 рублей до 33)
Отрицательные:
1)Даже вышедшие из общины крестьяне всё равно поддерживали с ней связь.
2)Многие переселенцы возвращались на заселенные территории Центральной России.
3)Малое количество крестьян на крестьянских дворах.
4)Крестьяне продолжали использовать устаревшие орудия труда (соха и др.) т.к. не все могли себе позволить покупку новых и они хорошо не распространялись.
5)Не смотря на использование минеральных удобрений их соотношение с земельными участками было очень мало ( применяли только на 2% земли)
6)А в 1911-1912 гг. в стране разразился голод, унесший жизни около 30 млн. человек.
Объяснение:
Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. До польської окупації потрапили землі Східної Галичини, Західної Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя, на яких, за переписом 1931 р., проживало 5,6 млн українського населення. Польський уряд, маючи на меті повну колонізацію загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс щодо українства.
У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні і в навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Проте 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, і всі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, вдаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Однак на той час в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.
У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі щодо корінних польських земль (названі Польща «А») і територій переважно із західноукраїнських та західнобілоруських земель (названі Польща «Б», або «східні креси») проводив різну політику. До Польщі «Б» застосовували політику штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам. На цих землях стримували проведення аграрної реформи. Згідно з таємним циркуляром, українському селянству було дозволено передавати не більше ніж 5 % поміщицьких земель, які підлягали парцеляції — поділу на дрібні ділянки, що продавалися.
Асиміляція (від латин. assimilatio — уподібнення) — процес злиття одного народу з іншим із втратою одним із них своєї мови, культури, релігії, звичаїв, національної самосвідомості. Може бути як природною, так і насильницькою.
Польща «А» — територія етнічно польських земель у Другій Речі Посполитій.
Польща «Б» — території Другої Речі Посполитої, заселені етнічними меншинами (західноукраїнські та західнобілоруські землі).
Акт на право власності на землю, яку виділяли «осадникам». 1922 р.
31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польську мову було проголошено державною. Почалося закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділяли кращі землі. Наприкінці 1930-х рр. налічувалося 47 тис. осадницьких господарств, які володіли понад 500 тис. гектарів землі. В умовах постійного малоземелля це значно погіршувало становище українського селянства і створювало атмосферу ворожнечі між українцями й поляками. Також це було ще однією причиною для еміграції за океан майже 200 тис. українців