Купці і ремісники об'єднувались в товариства: купці - в гільдії, а ремісники - в цехи. Гільдії і цехи перш за все повинні були захищати інтереси своїх членів. Наприклад, ремісник, навіть найліпший, але який прийшов з іншого міста, не мав права займатися своїм ремеслом, якщо він не член місцевого цеху. Неможна допустити, щоб якийсь чужак суперничав з місцевими майстрами і відбирав у них замовників.
Цехи значною мірою нагадують сільську общину: це теж об'єднання дрібних власників для захисту своїх інтересів і регулювання всього життя - від виробництва до проведення вільного часу. І це не випадковий збіг, а свідчення того, що люди, об'єднані відчували себе впевненіше. Об'єднання на кшталт сільської общини чи ремісничого цеху жорсткими порядками серйозно обмежували особисту свободу своїх членів, проте надавали їм захист. А для людей тих часів захист сильної організації був набагато важливіше, ніж особиста свобода.
Цехи. Члени цеха допомагали один одному освоїти нові прийоми ремесла. Але при цьому вони приховували секрети професії від сторонніх. Цехове начальство особливо турбувалось про те, щоб всі члени цеха були в рівних умовах, щоб одні не багатіли за рахунок інших, щоб ніхто не переманював у сусіда покупців і замовників. Тому вводились суворі правила: скільки годин в день можна працювати, скільки верстатів використовувати, скільки помічників наймати. Порушнику загрожувало виключення з цеха. Те саме могло статися і з ремісником, вироби якого не відповідали прийнятим в цехові нормам. Спеціальні люди прискіпливо слідкували за якістю сукна і булок, лат і мережив...
Не менше строго контролювалась і якість товарів, привезених в місто на продаж. Коли якийсь Джон Рассел з Лондона спробував продати 37 голубів («протухлих, гнилих, смердючих і мерзенних для будь-якої людини»), суд з семи поважних городян приговорив Джона до страшного покарання. Його прив'язали до ганебного стовпа на загальне посміховисько і спалили у нього прямо перед носом його неякісний товар.
Цехи займались не лише виробництвом. Члени цеха разом будували церкву на честь святого - покровителя їх ремесла. Цехи підтримували вдів і сиріт братів по професії, допомагали «своїм» інвалідам. Гучні торжества і просто пиятики проводились з приводу прийому в цех нового члена, по вихідним, в дні загальних церковних і цехових свят.
Цехи несли обов'язки і перед містом. Вони, наприклад, повинні були виставляти певну кількість воїнів для оборони міста, сторожили ворота чи вежі, доручені цеху. Члени цеха йшли в бій єдиним загоном під власним цеховим прапором. В деяких містах (наприклад, в Парижі XIII ст.) число цехів було кілька сотень, а в інших воно не перевищувало й десятка. Відомі міста, де цехів не було взагалі.
Цехи значною мірою нагадують сільську общину: це теж об'єднання дрібних власників для захисту своїх інтересів і регулювання всього життя - від виробництва до проведення вільного часу. І це не випадковий збіг, а свідчення того, що люди, об'єднані відчували себе впевненіше. Об'єднання на кшталт сільської общини чи ремісничого цеху жорсткими порядками серйозно обмежували особисту свободу своїх членів, проте надавали їм захист. А для людей тих часів захист сильної організації був набагато важливіше, ніж особиста свобода.
Цехи. Члени цеха допомагали один одному освоїти нові прийоми ремесла. Але при цьому вони приховували секрети професії від сторонніх. Цехове начальство особливо турбувалось про те, щоб всі члени цеха були в рівних умовах, щоб одні не багатіли за рахунок інших, щоб ніхто не переманював у сусіда покупців і замовників. Тому вводились суворі правила: скільки годин в день можна працювати, скільки верстатів використовувати, скільки помічників наймати. Порушнику загрожувало виключення з цеха. Те саме могло статися і з ремісником, вироби якого не відповідали прийнятим в цехові нормам. Спеціальні люди прискіпливо слідкували за якістю сукна і булок, лат і мережив...
Не менше строго контролювалась і якість товарів, привезених в місто на продаж. Коли якийсь Джон Рассел з Лондона спробував продати 37 голубів («протухлих, гнилих, смердючих і мерзенних для будь-якої людини»), суд з семи поважних городян приговорив Джона до страшного покарання. Його прив'язали до ганебного стовпа на загальне посміховисько і спалили у нього прямо перед носом його неякісний товар.
Цехи займались не лише виробництвом. Члени цеха разом будували церкву на честь святого - покровителя їх ремесла. Цехи підтримували вдів і сиріт братів по професії, допомагали «своїм» інвалідам. Гучні торжества і просто пиятики проводились з приводу прийому в цех нового члена, по вихідним, в дні загальних церковних і цехових свят.
Цехи несли обов'язки і перед містом. Вони, наприклад, повинні були виставляти певну кількість воїнів для оборони міста, сторожили ворота чи вежі, доручені цеху. Члени цеха йшли в бій єдиним загоном під власним цеховим прапором. В деяких містах (наприклад, в Парижі XIII ст.) число цехів було кілька сотень, а в інших воно не перевищувало й десятка. Відомі міста, де цехів не було взагалі.