Наприкінці XIV - на початку XV ст. у Чехії, яка входила до складу Священної Римської імперії, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та національним гнобленням з боку німецьких колоністів у політичному й економічному житті країни загострились класові та національні суперечності. Загальне невдоволення чехів викликала привілейована католицька церква - найбільший землевласнику країні. Обурення чехів виявилося в гуситському русі- антифеодальному, національно-визвольному й антикатолицькому, ідейним натхненником якого був Ян Гус, професор Празького університету.
Спалення Яна Гуса 1415 р. у Констанці за рішенням церковного собору як єретика спричинило вибух гніву чехів. На народних зібраннях проповідники закликали мечем боронити "правду Божу". 1419 р. ремісники і міські низи Праги розгромили католицькі церкви і будинки німецьких патриціїв та вигнали їх з міського магістрату. Те саме сталося й в інших містах. Претензії німецького імператора Сигізмунда І, якого чехи ненавиділи за спалення Яна Гуса, на чеський престол посилили в Чехії антинімецькі та антипапські виступи.
Чеські бюргери і рицарі утворювали крило чашників. Вони вимагали "дешевої" національної чеської церкви і причастя з чаші (звідси їхня назва), виступали за збереження феодального ладу. Опорою чашників була Прага, а ідеологами - університетські магістри.
Табір реакції (великі феодали, католицька церква і німецькі патриції) намагався зберегти свої привілеї за до організованих Папою Римським та імператором Сигізмундом І хрестових походів. Упродовж 1420-1431 рр. відбулося 5 хрестових походів проти гуситів (усі вони зазнали поразки). Армія гуситів, керована талановитим полководцем Яном Жижкою, швидко пересуваючись на возах у супроводі легкої артилерії, успішно громила важку рицарську кінноту.
З 1427 р. гусити здійснили кілька великих походів проти ворогів і дійшли до Балтики. Папа і Сигізмунд І, переконавшись, що зброєю рух гуситів не придушити, 1433 р. погодилися на помірковані умови чашників (Празькі статті). Останні, зрадивши таборитів, об'єднались з колишніми ворогами і 1434 р. під Ліпанами розгромили армію таборитів.
У гуситських війнах епізодично брали участь українці. Так, волинський князь Федір Острозький зі своїм загоном кілька років підтримував гуситів. У документах, що стосуються руху, є відомості про "русняків" із Львівщини і Закарпаття.
В этой борьбе сцепились боярин Михаил Фёдорович Романов (2) и Василий Шуйский (3).
2. Не Михаил Федорович, а Федор Никитич Романов
3. Не Василий Шуйский, а Борис Годунов и далее везде по тексту
за второго – чернь, созданные в середине XVI в. «полки нового строя» (4) и митрополит (5) Иов
4. Не «полки нового строя», а стрелецкие полки
5. Не митрополит, а патриарх
члены высшего совета из представителей аристократии при царе – Избранной рады (6).
6. Не Избранная Рада, а Боярская дума
Для этого устроили настоящий спектакль. Бояре и весь Стоглавый собор (7), состоявший из представителей всех слоёв населения, дважды приходили в Александровскую слободу (8),
7. Не Стоглавый собор, Земский собор
8. Не в Александровскую слободу, а в Новодевичий монастырь
Наприкінці XIV - на початку XV ст. у Чехії, яка входила до складу Священної Римської імперії, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та національним гнобленням з боку німецьких колоністів у політичному й економічному житті країни загострились класові та національні суперечності. Загальне невдоволення чехів викликала привілейована католицька церква - найбільший землевласнику країні. Обурення чехів виявилося в гуситському русі- антифеодальному, національно-визвольному й антикатолицькому, ідейним натхненником якого був Ян Гус, професор Празького університету.
Спалення Яна Гуса 1415 р. у Констанці за рішенням церковного собору як єретика спричинило вибух гніву чехів. На народних зібраннях проповідники закликали мечем боронити "правду Божу". 1419 р. ремісники і міські низи Праги розгромили католицькі церкви і будинки німецьких патриціїв та вигнали їх з міського магістрату. Те саме сталося й в інших містах. Претензії німецького імператора Сигізмунда І, якого чехи ненавиділи за спалення Яна Гуса, на чеський престол посилили в Чехії антинімецькі та антипапські виступи.
Чеські бюргери і рицарі утворювали крило чашників. Вони вимагали "дешевої" національної чеської церкви і причастя з чаші (звідси їхня назва), виступали за збереження феодального ладу. Опорою чашників була Прага, а ідеологами - університетські магістри.
Табір реакції (великі феодали, католицька церква і німецькі патриції) намагався зберегти свої привілеї за до організованих Папою Римським та імператором Сигізмундом І хрестових походів. Упродовж 1420-1431 рр. відбулося 5 хрестових походів проти гуситів (усі вони зазнали поразки). Армія гуситів, керована талановитим полководцем Яном Жижкою, швидко пересуваючись на возах у супроводі легкої артилерії, успішно громила важку рицарську кінноту.
З 1427 р. гусити здійснили кілька великих походів проти ворогів і дійшли до Балтики. Папа і Сигізмунд І, переконавшись, що зброєю рух гуситів не придушити, 1433 р. погодилися на помірковані умови чашників (Празькі статті). Останні, зрадивши таборитів, об'єднались з колишніми ворогами і 1434 р. під Ліпанами розгромили армію таборитів.
У гуситських війнах епізодично брали участь українці. Так, волинський князь Федір Острозький зі своїм загоном кілька років підтримував гуситів. У документах, що стосуються руху, є відомості про "русняків" із Львівщини і Закарпаття.
Объяснение:
Царь Иван IV (1) умер 6 января 1598 г. бездетным
1. Не Иван IV, а Федор Иоаннович
В этой борьбе сцепились боярин Михаил Фёдорович Романов (2) и Василий Шуйский (3).
2. Не Михаил Федорович, а Федор Никитич Романов
3. Не Василий Шуйский, а Борис Годунов и далее везде по тексту
за второго – чернь, созданные в середине XVI в. «полки нового строя» (4) и митрополит (5) Иов
4. Не «полки нового строя», а стрелецкие полки
5. Не митрополит, а патриарх
члены высшего совета из представителей аристократии при царе – Избранной рады (6).
6. Не Избранная Рада, а Боярская дума
Для этого устроили настоящий спектакль. Бояре и весь Стоглавый собор (7), состоявший из представителей всех слоёв населения, дважды приходили в Александровскую слободу (8),
7. Не Стоглавый собор, Земский собор
8. Не в Александровскую слободу, а в Новодевичий монастырь