У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
К началу XVIII века Россия по-прежнему продолжала отставать в технико-экономическом и культурном отношении от уровня, достигнутого ведущими европейскими странами, вступившими в мануфактурный период развития капитализма. В этом проявлялись неопределенные последствия татаро-монгольского нашествия, последующего господства Золотой Орды и Смутного времени.
Система зрелого феодализма в России установилась тогда, когда в Европе начался переход к капитализму. В этот период в России мануфактуры только зарождались, а капиталистические среди них составляли незначительную часть. В результате Россия производила меньше промышленной продукции, чем любая из ведущих европейских стран (Англия, Франция и др.).
Тем не менее Россия в первой половине XVIII века сумела занять достойное место в системе европейских государств. Она превратилась в великую державу с эффективной экономикой, мощной армией и современным морским флотом, высокоразвитой наукой и культурой. Поэтому первая половина XVIII столетия, связанная с петровскими преобразованиями всего строя Русского государства, занимает особое место в истории предпринимательства. Именно с этого времени начинается «мануфактурный» период в истории русской промышленности, который в условиях крепостного хозяйства затянулся до половины XIX века, когда эта крепостная мануфактура превратилась в капиталистическую мануфактуру, а затем в капиталистическую фабрику.
Через крутую ломку Петром старого государственного и общественного строя создавались политические, военные и материальные предпосылки «европеизации Московии» и превращения ее в европейскую империю. Наиболее плодотворной была деятельность Петра I по развитию крупной промышленности. За время его царствования в России было создано 200 промышленных предприятий, в тои числе 52 предприятия черной и 17 – цветной металлургии, 15 – суконной промышленности, 8 – полотняно-парусной, 9 – шелкоткацкой, 6 – писчебумажной, 14 – кожевенной и т.д.
Очень трудно оценить все преобразования Петра I. Диапазон характеристик имеет противоположенную полярность – от Петра Великого до Антихриста. Однако никто не отказывается признать результаты тех изменений, которые внес в жизнь России этот царь. Уже давно стало понятно, что путь, проложенный Петром, все равно был бы пройден Россией. Самое главное заключается в том, что впервые после крещения Руси в Х веке Петр I осуществил энергичную попытку приблизить страну к европейской цивилизации
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
Система зрелого феодализма в России установилась тогда, когда в Европе начался переход к капитализму. В этот период в России мануфактуры только зарождались, а капиталистические среди них составляли незначительную часть. В результате Россия производила меньше промышленной продукции, чем любая из ведущих европейских стран (Англия, Франция и др.).
Тем не менее Россия в первой половине XVIII века сумела занять достойное место в системе европейских государств. Она превратилась в великую державу с эффективной экономикой, мощной армией и современным морским флотом, высокоразвитой наукой и культурой. Поэтому первая половина XVIII столетия, связанная с петровскими преобразованиями всего строя Русского государства, занимает особое место в истории предпринимательства. Именно с этого времени начинается «мануфактурный» период в истории русской промышленности, который в условиях крепостного хозяйства затянулся до половины XIX века, когда эта крепостная мануфактура превратилась в капиталистическую мануфактуру, а затем в капиталистическую фабрику.
Через крутую ломку Петром старого государственного и общественного строя создавались политические, военные и материальные предпосылки «европеизации Московии» и превращения ее в европейскую империю. Наиболее плодотворной была деятельность Петра I по развитию крупной промышленности. За время его царствования в России было создано 200 промышленных предприятий, в тои числе 52 предприятия черной и 17 – цветной металлургии, 15 – суконной промышленности, 8 – полотняно-парусной, 9 – шелкоткацкой, 6 – писчебумажной, 14 – кожевенной и т.д.
Очень трудно оценить все преобразования Петра I. Диапазон характеристик имеет противоположенную полярность – от Петра Великого до Антихриста. Однако никто не отказывается признать результаты тех изменений, которые внес в жизнь России этот царь. Уже давно стало понятно, что путь, проложенный Петром, все равно был бы пройден Россией. Самое главное заключается в том, что впервые после крещения Руси в Х веке Петр I осуществил энергичную попытку приблизить страну к европейской цивилизации