в середине 13 века литовский князь миндовг объединил литовские земли и присоединил черную русь (гродно).
к середине 14 века литовским князьям подчинилась огромная территория с населением – полоцкая земля, полесье, волынь, киевская и северская земли.
с 1370-х года великое княжество литовское стало претендовать на роль центра всех земель.
с 1368–1372 годов началась литовщина – походы князя ольгерда на северо-восточные земли, в том числе и москву.
великое княжество литовское не смогло стать центром земель из-за усиления москвы после куликовской битвы и усиления в литве позиций католической церкви.
в 15 веке, приблизительно, до 1470-х годов процесс объединения земель в литве шел быстрее, чем вокруг москвы.
периоды дипломатических союзов москвы и литвы были короткими. во время одного из них в 1391 году литовский князь витовт отдал дочь софью замуж за василия i. так что, начиная с василия ii, в крови московской династии была литовская кровь.
в 15 веке происходит сближение великого княжества литовского и польши. в 1439 году литва признала флорентийскую унию католической и православной церквей.
после этого претендовать на роль центра земель литва уже не смогла.
начался переход на московскую службу православных князей из великого княжества литовского.
во время феодальной войны московский князь не мог влиять на литовского. некоторые удельные князья переходили на службу к литве.
при иване iii удельным князьям были запрещены сношения с литвой, минуя москву.
перед стоянием на угре московскому князю удалось нейтрализовать союз хана и князя литовского переходом на московскую сторону верховских князей – воротынских и белёвских.
после 1485 года иван iii демонстративно стал титуловать государем всея руси в бумагах, посылаемых в литву.
военный конфликт был неизбежен. причем, по инициативе москвы.
1487–1489 годы – «малая» или «мелкая» порубежная война.
москвичи расселили литовский полон на южном пограничье.
1492–1493 годы пограничная война («странная война», участвовало много московских войск. союзник – крымский хан – опустошил южные литовские земли.
москвичи завоевали вязьму, мирно к москве перешли новгород-северский, чернигов, стародуб, их князьям за службу жаловали их же уделы. в поисках мира литовский князь александр женился на дочери ивана iii елене и признал ивана iii государем всея руси. брачное соглашение содержит требования по защите православия в литве.
иван iii спровоцировал разрыв отношений с александром в 1499 году.
1500 – 1503 годы – московско-литовская война.
1500 год – битва при ведроши.
крупнейшая битва после куликовской, несколько дней. литовцев заманили на берег реки, сожгли за ними мост и разбили полки, пленив воевод. погиб цвет литовской конницы, отличился воевода даниил щеня (гедеминович). литовцы сдали дорогобуж и торопец.
перемирие – 1503 год.
новая линия границы перерезала днепр, создав плацдарм для нападения на киев и смоленск.
москва получила путивль и рыльск, прикрывавшие от татар с юга.
главный итог – началось активное присоединение населенных земель из великого княжества литовского.
во время этой войны московские войска вступили в ливонию. магистра вынудили подписать на 50 лет мир не с московским князем, а с новгородским наместником и согласиться на возобновление вечной дани за владение дерптом–тарту–юрьевом.
1507–1508 годы война с литвой при василии iii. вечный мир на условиях 1503 г., так как александр в 1507 году умер, то эта и последующая война идет с объединенным польско-литовским государством.
1512 – 1521 годы война
повод – смерть елены ивановны.
1514 год – московские войска взяли смоленск (командовал щеня), но потерпели поражение под оршей. обе стороны использовали огнестрельное оружие.
окончилась перемирием.
литва не признала окончательность перехода смоленска к москве.
смоленская знать держалась обособленно, браки или между собой, или в литве и польше, но не в москве.
москва при любом удобном случае в дальнейшем использовала антилитовские настроения.
Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
в середине 13 века литовский князь миндовг объединил литовские земли и присоединил черную русь (гродно).
к середине 14 века литовским князьям подчинилась огромная территория с населением – полоцкая земля, полесье, волынь, киевская и северская земли.
с 1370-х года великое княжество литовское стало претендовать на роль центра всех земель.
с 1368–1372 годов началась литовщина – походы князя ольгерда на северо-восточные земли, в том числе и москву.
великое княжество литовское не смогло стать центром земель из-за усиления москвы после куликовской битвы и усиления в литве позиций католической церкви.
в 15 веке, приблизительно, до 1470-х годов процесс объединения земель в литве шел быстрее, чем вокруг москвы.
периоды дипломатических союзов москвы и литвы были короткими. во время одного из них в 1391 году литовский князь витовт отдал дочь софью замуж за василия i. так что, начиная с василия ii, в крови московской династии была литовская кровь.
в 15 веке происходит сближение великого княжества литовского и польши. в 1439 году литва признала флорентийскую унию католической и православной церквей.
после этого претендовать на роль центра земель литва уже не смогла.
начался переход на московскую службу православных князей из великого княжества литовского.
во время феодальной войны московский князь не мог влиять на литовского. некоторые удельные князья переходили на службу к литве.
при иване iii удельным князьям были запрещены сношения с литвой, минуя москву.
перед стоянием на угре московскому князю удалось нейтрализовать союз хана и князя литовского переходом на московскую сторону верховских князей – воротынских и белёвских.
после 1485 года иван iii демонстративно стал титуловать государем всея руси в бумагах, посылаемых в литву.
военный конфликт был неизбежен. причем, по инициативе москвы.
1487–1489 годы – «малая» или «мелкая» порубежная война.
москвичи расселили литовский полон на южном пограничье.
1492–1493 годы пограничная война («странная война», участвовало много московских войск. союзник – крымский хан – опустошил южные литовские земли.
москвичи завоевали вязьму, мирно к москве перешли новгород-северский, чернигов, стародуб, их князьям за службу жаловали их же уделы. в поисках мира литовский князь александр женился на дочери ивана iii елене и признал ивана iii государем всея руси. брачное соглашение содержит требования по защите православия в литве.
иван iii спровоцировал разрыв отношений с александром в 1499 году.
1500 – 1503 годы – московско-литовская война.
1500 год – битва при ведроши.
крупнейшая битва после куликовской, несколько дней. литовцев заманили на берег реки, сожгли за ними мост и разбили полки, пленив воевод. погиб цвет литовской конницы, отличился воевода даниил щеня (гедеминович). литовцы сдали дорогобуж и торопец.
перемирие – 1503 год.
новая линия границы перерезала днепр, создав плацдарм для нападения на киев и смоленск.
москва получила путивль и рыльск, прикрывавшие от татар с юга.
главный итог – началось активное присоединение населенных земель из великого княжества литовского.
во время этой войны московские войска вступили в ливонию. магистра вынудили подписать на 50 лет мир не с московским князем, а с новгородским наместником и согласиться на возобновление вечной дани за владение дерптом–тарту–юрьевом.
1507–1508 годы война с литвой при василии iii. вечный мир на условиях 1503 г., так как александр в 1507 году умер, то эта и последующая война идет с объединенным польско-литовским государством.
1512 – 1521 годы война
повод – смерть елены ивановны.
1514 год – московские войска взяли смоленск (командовал щеня), но потерпели поражение под оршей. обе стороны использовали огнестрельное оружие.
окончилась перемирием.
литва не признала окончательность перехода смоленска к москве.
смоленская знать держалась обособленно, браки или между собой, или в литве и польше, но не в москве.
москва при любом удобном случае в дальнейшем использовала антилитовские настроения.
великий князь московский превратился в государя.
Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
Объяснение: