У центрі Європи хрестові походи були проти єресі. Вона вважалася не безпечнішим явищем, ніж далекі мусульмани, оскільки шкодила «тілу Христа зсередини».
Найбільш яскравою єрессю в Європі був катаризм, також відомий як альбігезіанство - у Альбі, міста на півдні Франції, де він процвітав. Римо-католицька церква роками намагалася викорінити єресь з півдня Франції. Однак усі зусилля щодо викорінення не вдалися, в основному, через толерантність катарів, яку підтримував Раймонд VI Тулузький. Незабаром після його відлучення за підтримку єретиків Раймонд був причетний до вбивства папського легата, посланого для розслідування ситуації. Для Інокентія III це була остання капля. У березні 1208 р. він закликав до хрестового походу проти Раймонда.
Наслідки
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VIII. Хоча він помер незабаром після своєї перемоги на півдні, він відновив контроль над регіоном у 1226 році та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз. У 1229 р. Молодший Раймонд погодився на мирний договір, завдяки якому всі його предкові землі за його смерті переходили до королівського будинку. Саме тому французьку корону можна назвати остаточним переможцем.
Альбігойський хрестовий похід не зміг припинити єресь катару. Однак це забезпечило міцну основу нових світських владик, готових працювати з церквою проти єретиків. Завдяки наступним зусиллям інквізиції, яка була встановлена папством у 13 столітті, катаризм був практично ліквідований протягом століття.
Коло́н (лат. colonus, множина coloni) — напівзалежний селянин в Римській імперії в період занепаду (ІІІ- IV ст. н.е). За своїм юридичним статусом колон наближався до раба, проте наявність власного господарства, орендна плата з частки урожаю зближували колона з феодально-залежним селянином. У IV—V ст. колони — це вже групи залежного сільського населення, різного за походженням, юридичним і соціальним статусом. До IV ст. колони були в основному вільними, але відповідно до указу Костянтина I Великого навіки прикріплялися до землі.
Причини
У центрі Європи хрестові походи були проти єресі. Вона вважалася не безпечнішим явищем, ніж далекі мусульмани, оскільки шкодила «тілу Христа зсередини».
Найбільш яскравою єрессю в Європі був катаризм, також відомий як альбігезіанство - у Альбі, міста на півдні Франції, де він процвітав. Римо-католицька церква роками намагалася викорінити єресь з півдня Франції. Однак усі зусилля щодо викорінення не вдалися, в основному, через толерантність катарів, яку підтримував Раймонд VI Тулузький. Незабаром після його відлучення за підтримку єретиків Раймонд був причетний до вбивства папського легата, посланого для розслідування ситуації. Для Інокентія III це була остання капля. У березні 1208 р. він закликав до хрестового походу проти Раймонда.
Наслідки
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VIII. Хоча він помер незабаром після своєї перемоги на півдні, він відновив контроль над регіоном у 1226 році та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз. У 1229 р. Молодший Раймонд погодився на мирний договір, завдяки якому всі його предкові землі за його смерті переходили до королівського будинку. Саме тому французьку корону можна назвати остаточним переможцем.
Альбігойський хрестовий похід не зміг припинити єресь катару. Однак це забезпечило міцну основу нових світських владик, готових працювати з церквою проти єретиків. Завдяки наступним зусиллям інквізиції, яка була встановлена папством у 13 столітті, катаризм був практично ліквідований протягом століття.
Коло́н (лат. colonus, множина coloni) — напівзалежний селянин в Римській імперії в період занепаду (ІІІ- IV ст. н.е). За своїм юридичним статусом колон наближався до раба, проте наявність власного господарства, орендна плата з частки урожаю зближували колона з феодально-залежним селянином. У IV—V ст. колони — це вже групи залежного сільського населення, різного за походженням, юридичним і соціальним статусом. До IV ст. колони були в основному вільними, але відповідно до указу Костянтина I Великого навіки прикріплялися до землі.