Князь[1][2] — глава феодального монархического государства (княжества) или отдельного политического образования (удельный князь) в IX-XVI веках у славян и некоторых других народов; представитель феодальной аристократии; позднее — высший дворянский титул, в зависимости от важности приравниваемый к принцу или к герцогу в Западной и Южной Европе, в Центральной Европе (бывшей Священной Римской империи) этот титул именуется фюрст, а в Северной — конунг.
Термин «князь» используется для передачи западноевропейских титулов, восходящих к princeps и Fürst, также иногда dux (обычно герцог).
Великий князь/Великая княжна — в Российской Империи дворянский титул членов Российской императорской фамилии, с 1886 г. относился только к сыновьям (дочерям) и внукам по мужской линии (но не внучкам) российских императоров.
(Великая) княгиня — жена князя или великого князя, а также собственно титул женского лица дворянского сословия, княжич — сын князя (только у славян), княжна — дочь князя.
Коли вмер останній князь з роду Ростиславовичів, галицьке князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславовича. Князь Роман був славний з хоробрости і відваги. Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога. У 1199 році Роман об‘єднав Галичину і Волинь в єдину Грицько-Волинську державу. Князь Роман Мстиславович проводив політику зміцнення князівства та своєї влади. Роман захищав землі князівства від нападів половців, литовців, вів боротьбу з непокірними боярами. Він мав таку приповідку: “не буде пахнути коріння, якщо його не потовчеш”. Цим він хотів сказати, що з бояр не буде користи для держави, як князь їх не присмирить. Як бояри знову підняли бунт, Роман виступив на них з військом, побив їх, деяких покарав суворо, інших вигнав з краю. Ті, що залишились спокірніли і слухали вже князя. Роман Мстиславович здійснював активну зовнішню політику: підписав договір про мир з Візантією, одружився з донькою візантійського імператора Ганною.
Князь Роман володів не тільки на Волині і в Галичі, але поширив свою владу також на інші українські землі. Він також задумав скріпити українські землі на заході і почав війну з поляками. Але мети не досяг. Загинув у 12-5 році в бою під Зави хвостом над Сяном. Похований у Крилосі під Галичем.
Данило Галицький.
Данило Галицький був сином першого галицько-волинського князя Романа. Він був освіченою, талановитою людиною та гарним правителем. Після смерті батька в 1205 році змушений був покинути Галичину.
У 1238 році він захопив Галич, а брату Васильку віддав у володіння Волинь, але обидва князівства під верховенством Данила.
У 1245 році князь Данило розгромив боярську опозицію, та об‘єднав польсько-угорські війська.
У внутрішній політиці Данило продовжував лінію батька: зміцнював владу Князя; послабив позиції бояр; будував нові міста (Львів, Холм); зміцнював позиції православної церкви; сприяв розвитку культури; послабив пригноблення залежних селян; розширив права ремісників; провів військову реформу.
Дипломатична діяльність Данила була спрямована на зміцнення позиції Галицько-Волинського князівства. Він укладав вигідні династичні шлюби своїх дітей з дітьми правителів інших держав. Данило почав боротьбу з монголо – татарами. З цією метою він уклав союз з недавніми ворогами – поляками та угорцями. Папа Римський Інокентій IV благословив анти татарський похід.
У 1253 році Данило отримав королівський титул від Папи римського. У 1254-1257 роках розгромив монголо-татарське військо. Це були перші перемоги русичів над монголо-татарами. Але звільнити Русь від ярма Данилу не вдалося.
Нове вторгнення монголо-татар на землі Галицько-Волинського князівства примусило Данила прийняти умови хана Бурундая: зруйнувати фортецю Львів, Володимир, Луцьк.
В 1264 році Данило помер в м. Холм. З його смертю закінчилося існування Галицько-Волинського князівства.
Князь[1][2] — глава феодального монархического государства (княжества) или отдельного политического образования (удельный князь) в IX-XVI веках у славян и некоторых других народов; представитель феодальной аристократии; позднее — высший дворянский титул, в зависимости от важности приравниваемый к принцу или к герцогу в Западной и Южной Европе, в Центральной Европе (бывшей Священной Римской империи) этот титул именуется фюрст, а в Северной — конунг.
Термин «князь» используется для передачи западноевропейских титулов, восходящих к princeps и Fürst, также иногда dux (обычно герцог).
Великий князь/Великая княжна — в Российской Империи дворянский титул членов Российской императорской фамилии, с 1886 г. относился только к сыновьям (дочерям) и внукам по мужской линии (но не внучкам) российских императоров.
(Великая) княгиня — жена князя или великого князя, а также собственно титул женского лица дворянского сословия, княжич — сын князя (только у славян), княжна — дочь князя.
Объяснение:
Роман Мстиславович.
Коли вмер останній князь з роду Ростиславовичів, галицьке князівство перейшло під владу волинського князя Романа Мстиславовича. Князь Роман був славний з хоробрости і відваги. Роман наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога. У 1199 році Роман об‘єднав Галичину і Волинь в єдину Грицько-Волинську державу. Князь Роман Мстиславович проводив політику зміцнення князівства та своєї влади. Роман захищав землі князівства від нападів половців, литовців, вів боротьбу з непокірними боярами. Він мав таку приповідку: “не буде пахнути коріння, якщо його не потовчеш”. Цим він хотів сказати, що з бояр не буде користи для держави, як князь їх не присмирить. Як бояри знову підняли бунт, Роман виступив на них з військом, побив їх, деяких покарав суворо, інших вигнав з краю. Ті, що залишились спокірніли і слухали вже князя. Роман Мстиславович здійснював активну зовнішню політику: підписав договір про мир з Візантією, одружився з донькою візантійського імператора Ганною.
Князь Роман володів не тільки на Волині і в Галичі, але поширив свою владу також на інші українські землі. Він також задумав скріпити українські землі на заході і почав війну з поляками. Але мети не досяг. Загинув у 12-5 році в бою під Зави хвостом над Сяном. Похований у Крилосі під Галичем.
Данило Галицький.
Данило Галицький був сином першого галицько-волинського князя Романа. Він був освіченою, талановитою людиною та гарним правителем. Після смерті батька в 1205 році змушений був покинути Галичину.
У 1238 році він захопив Галич, а брату Васильку віддав у володіння Волинь, але обидва князівства під верховенством Данила.
У 1245 році князь Данило розгромив боярську опозицію, та об‘єднав польсько-угорські війська.
У внутрішній політиці Данило продовжував лінію батька: зміцнював владу Князя; послабив позиції бояр; будував нові міста (Львів, Холм); зміцнював позиції православної церкви; сприяв розвитку культури; послабив пригноблення залежних селян; розширив права ремісників; провів військову реформу.
Дипломатична діяльність Данила була спрямована на зміцнення позиції Галицько-Волинського князівства. Він укладав вигідні династичні шлюби своїх дітей з дітьми правителів інших держав. Данило почав боротьбу з монголо – татарами. З цією метою він уклав союз з недавніми ворогами – поляками та угорцями. Папа Римський Інокентій IV благословив анти татарський похід.
У 1253 році Данило отримав королівський титул від Папи римського. У 1254-1257 роках розгромив монголо-татарське військо. Це були перші перемоги русичів над монголо-татарами. Але звільнити Русь від ярма Данилу не вдалося.
Нове вторгнення монголо-татар на землі Галицько-Волинського князівства примусило Данила прийняти умови хана Бурундая: зруйнувати фортецю Львів, Володимир, Луцьк.
В 1264 році Данило помер в м. Холм. З його смертю закінчилося існування Галицько-Волинського князівства.
Опирайся на это.