ответ:В эпоху Республики в состав легиона входили следующие подразделения:
Кавалерия (всадники) . Тяжёлая кавалерия первоначально представляла собой самый престижный род войск, где обеспеченная римская молодёжь могла продемонстрировать свою доблесть и умение, закладывая тем самым основы своей будущей политической карьеры. Кавалерист сам покупал вооружение и снаряжение — круглый щит, шлем, доспехи, меч и копья. Легион насчитывал примерно 300 кавалеристов, разбитых на подразделения по 30 человек под командой декуриона. Кроме тяжёлой кавалерии, имелась также лёгкая кавалерия, которая набиралась из бедных граждан и молодых богатых граждан, не подходивших по возрасту в гастаты или всадники.
Лёгкая пехота (велиты) . Велиты, вооружённые дротиками и мечами, не имели строго определённого места и назначения в боевом порядке. Их использовали там, где в этом существовала необходимость.
Тяжёлая пехота. Основная боевая единица легиона. Она состояла из граждан-легионеров, которые могли позволить себе приобрести снаряжение, куда входили бронзовый шлем, щит, доспехи и короткое копьё — пилум (pillum). Излюбленное оружие — гладиус, короткий меч. Тяжёлая пехота подразделялась, в соответствии с боевым опытом легионеров (до реформ Гая Мария, который отменил деление пехоты на классы и превратил легионы в профессиональную армию) , на три линии боевого порядка:
Гастаты (hastatus) — наиболее молодые — 1 ряд
Принципы (princeps) — воины в расцвете сил (25-35 лет) — 2 ряд
Триарии (triarius) — ветераны — в последнем ряду; в бою их задействовали лишь в самых отчаянных ситуациях.
Каждая из трёх линий делилась на тактические подразделения-манипулы по 60-120 воинов, составлявших 2 центурии под командой старшего из двух центурионов (центуриона II ранга) . Номинально центурия состояла из 100 воинов, но в действительности она могла насчитывать до 60 человек, особенно в манипулах триариев.
В бою манипулы обычно располагались в шахматном порядке, который именовался quincunx. Манипулы принципов прикрывали промежуток между гастатами, а тех прикрывали манипулы триариев.
Легион периода поздней республики
Организация: в результате реформы Гая Мария когорты заменяют манипулы в качестве основного тактического подразделения легиона. Когорта состоит из 10 центурий. Были также специализированные (например, пожарные) когорты.
Легион состоял примерно из 4800 легионеров и значительного числа вс персонала, слуг и рабов. В легион могло входить до 6000 воинов, хотя временами их число уменьшалось до 1000, чтобы лишить своевольных военачальников поддержки. Легионы Юлия Цезаря насчитывали примерно по 3300 — 3600 человек.
Каждому легиону придавались вс войска почти такой же численности — сюда входили многочисленные специалисты — сапёры, разведчики, врачи, знаменосцы, секретари, персонал метательных орудий и осадных башен, различные обслуживающие подразделения и подразделения из неграждан (римское гражданство им предоставлялось по увольнении) — лёгкая кавалерия, лёгкая пехота, работники оружейных мастерских.
Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
ответ:В эпоху Республики в состав легиона входили следующие подразделения:
Кавалерия (всадники) . Тяжёлая кавалерия первоначально представляла собой самый престижный род войск, где обеспеченная римская молодёжь могла продемонстрировать свою доблесть и умение, закладывая тем самым основы своей будущей политической карьеры. Кавалерист сам покупал вооружение и снаряжение — круглый щит, шлем, доспехи, меч и копья. Легион насчитывал примерно 300 кавалеристов, разбитых на подразделения по 30 человек под командой декуриона. Кроме тяжёлой кавалерии, имелась также лёгкая кавалерия, которая набиралась из бедных граждан и молодых богатых граждан, не подходивших по возрасту в гастаты или всадники.
Лёгкая пехота (велиты) . Велиты, вооружённые дротиками и мечами, не имели строго определённого места и назначения в боевом порядке. Их использовали там, где в этом существовала необходимость.
Тяжёлая пехота. Основная боевая единица легиона. Она состояла из граждан-легионеров, которые могли позволить себе приобрести снаряжение, куда входили бронзовый шлем, щит, доспехи и короткое копьё — пилум (pillum). Излюбленное оружие — гладиус, короткий меч. Тяжёлая пехота подразделялась, в соответствии с боевым опытом легионеров (до реформ Гая Мария, который отменил деление пехоты на классы и превратил легионы в профессиональную армию) , на три линии боевого порядка:
Гастаты (hastatus) — наиболее молодые — 1 ряд
Принципы (princeps) — воины в расцвете сил (25-35 лет) — 2 ряд
Триарии (triarius) — ветераны — в последнем ряду; в бою их задействовали лишь в самых отчаянных ситуациях.
Каждая из трёх линий делилась на тактические подразделения-манипулы по 60-120 воинов, составлявших 2 центурии под командой старшего из двух центурионов (центуриона II ранга) . Номинально центурия состояла из 100 воинов, но в действительности она могла насчитывать до 60 человек, особенно в манипулах триариев.
В бою манипулы обычно располагались в шахматном порядке, который именовался quincunx. Манипулы принципов прикрывали промежуток между гастатами, а тех прикрывали манипулы триариев.
Легион периода поздней республики
Организация: в результате реформы Гая Мария когорты заменяют манипулы в качестве основного тактического подразделения легиона. Когорта состоит из 10 центурий. Были также специализированные (например, пожарные) когорты.
Легион состоял примерно из 4800 легионеров и значительного числа вс персонала, слуг и рабов. В легион могло входить до 6000 воинов, хотя временами их число уменьшалось до 1000, чтобы лишить своевольных военачальников поддержки. Легионы Юлия Цезаря насчитывали примерно по 3300 — 3600 человек.
Каждому легиону придавались вс войска почти такой же численности — сюда входили многочисленные специалисты — сапёры, разведчики, врачи, знаменосцы, секретари, персонал метательных орудий и осадных башен, различные обслуживающие подразделения и подразделения из неграждан (римское гражданство им предоставлялось по увольнении) — лёгкая кавалерия, лёгкая пехота, работники оружейных мастерских.
Объяснение:
Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.