Лициний Красс являлся сыном Марка Лициния Красса Дива, поднявшегося в своей карьере лишь до квестуры в 54 году до н. э. Матерью, возможно, была Цецилия Метелла[1], дочь Квинта Цецилия Метелла Критского, консула 69 года до н. э., гробница которой расположена на Аппиевой дороге[2].
Гражданская карьераПравить
Первые упоминания о Лицинии в сохранившихся источниках относятся к периоду образования тайного политического союза между Марком Антонием, Эмилием Лепидом и юным пасынкомпокойного Цезаря (так называемого второго триумвирата), когда в 43 году до н. э. его имя было внесено в проскрипционные списки. Ввиду такого развития событий Красс бежал на Сицилию, где принял участие в восстании Секста Помпея. По-видимому, после заключения Путеольского соглашения смог вернуться в Италию, где примкнул к сторонникам Марка Антония[3]. Как полагают, около 37 года до н. э. был наместником Крита и Кирены[4], а около 35 до н. э. — Вифинии[5].
Затем перешёл на сторону Октавиана. В 31 году до н. э. вошёл в состав коллегии авгуров[6]. В 30 до н. э. был консулом вместе с Октавианом, несмотря на то, что ранее не был претором[7]. В качестве проконсульской провинции получил Македонию, и провел несколько успешных военных кампаний. Красс нанес поражение дакам, разгромил вторгшихся из-за Дуная в Мёзию и Фракию бастарнов, причем собственноручно убил в бою их царя Дельдона. Затем он покорил большую часть Мёзии и разгромил фракийские племена медов и сердов. В результате его походов под контроль Рима была поставлена Мёзия, вскоре ставшая провинцией империи[8]. Крассу удалось отбить у бастарнов значки легионов, захваченные ими при разгроме армии Антония Гибриды в 62 до н. э[9].
В 29 году до н. э. войска провозгласили Лициния императором и по возвращении в Рим 4 июля 27 года он справил триумф. Победив в единоборстве вождя бастарнов, Красс хотел по древнему обычаю посвятить доспехи врага (spolia opima) в храм Юпитера Феретрия. Такой чести за всю римскую историю удостоились всего три полководца, а потому Октавиан, боявшийся получить в лице Красса опасного соперника, с различных уловок запретил ему это делать.
Смерть гетьмана Івана Мазепи, новий гетьман Пилип Орлик та його коституції.
Объяснение:
Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави. Лівобережна Ураїна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу, прискорився процес впровадження московських імператорських структур. Українське суспільство на Лівобережжі було позбавлене дійового елементу, здатного впливати на політичну ситуацію. Проти автономістів, що залишилися в Україні вівся терор; лояльна ж частина старшини була підкуплена й спрямовувала свої зусилля на інтеграцію до московського дворянства. Була знищена Чортомлицька Січ.
Українська культура від середини 18 століття почала зазнавати на собі дедалі все більшого впливу російської культури. Цілеспрямовано звужувалося вживання української мови, церковні книги заборонялися друкуватися українською мовою.
Намагаючись позбавити Україну економічної самостійності, вдався до заходів зі згортання торгівлі України з Центральною і Західною Європою;
У 1701 році цар заборонив вивозити з України прядиво. У 1714 цю заборону було введено на шкури, віск, олію, сало тощо; у 1719 було заборонено вивіз російського збіжжя, а у 1720 - овечі шкури і вовну. Заборонялася торгівля з Запорожжям. В Україні населення обкладалося значними податками, які постійно зростали.
Висновок: після Полтавської битви дуже підірвалася економіка України. Було багато обмежень щодо торговлі. Незважаючи на всі заборони, збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію у першій чверті 18 ст. зумовлювало покращення обробітку грунту, зростаня в Україні посівних площ, розвиток товарно-грошових відносин.
Внизу
Объяснение:
Лициний Красс являлся сыном Марка Лициния Красса Дива, поднявшегося в своей карьере лишь до квестуры в 54 году до н. э. Матерью, возможно, была Цецилия Метелла[1], дочь Квинта Цецилия Метелла Критского, консула 69 года до н. э., гробница которой расположена на Аппиевой дороге[2].
Гражданская карьераПравить
Первые упоминания о Лицинии в сохранившихся источниках относятся к периоду образования тайного политического союза между Марком Антонием, Эмилием Лепидом и юным пасынкомпокойного Цезаря (так называемого второго триумвирата), когда в 43 году до н. э. его имя было внесено в проскрипционные списки. Ввиду такого развития событий Красс бежал на Сицилию, где принял участие в восстании Секста Помпея. По-видимому, после заключения Путеольского соглашения смог вернуться в Италию, где примкнул к сторонникам Марка Антония[3]. Как полагают, около 37 года до н. э. был наместником Крита и Кирены[4], а около 35 до н. э. — Вифинии[5].
Затем перешёл на сторону Октавиана. В 31 году до н. э. вошёл в состав коллегии авгуров[6]. В 30 до н. э. был консулом вместе с Октавианом, несмотря на то, что ранее не был претором[7]. В качестве проконсульской провинции получил Македонию, и провел несколько успешных военных кампаний. Красс нанес поражение дакам, разгромил вторгшихся из-за Дуная в Мёзию и Фракию бастарнов, причем собственноручно убил в бою их царя Дельдона. Затем он покорил большую часть Мёзии и разгромил фракийские племена медов и сердов. В результате его походов под контроль Рима была поставлена Мёзия, вскоре ставшая провинцией империи[8]. Крассу удалось отбить у бастарнов значки легионов, захваченные ими при разгроме армии Антония Гибриды в 62 до н. э[9].
В 29 году до н. э. войска провозгласили Лициния императором и по возвращении в Рим 4 июля 27 года он справил триумф. Победив в единоборстве вождя бастарнов, Красс хотел по древнему обычаю посвятить доспехи врага (spolia opima) в храм Юпитера Феретрия. Такой чести за всю римскую историю удостоились всего три полководца, а потому Октавиан, боявшийся получить в лице Красса опасного соперника, с различных уловок запретил ему это делать.
Смерть гетьмана Івана Мазепи, новий гетьман Пилип Орлик та його коституції.
Объяснение:
Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави. Лівобережна Ураїна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу, прискорився процес впровадження московських імператорських структур. Українське суспільство на Лівобережжі було позбавлене дійового елементу, здатного впливати на політичну ситуацію. Проти автономістів, що залишилися в Україні вівся терор; лояльна ж частина старшини була підкуплена й спрямовувала свої зусилля на інтеграцію до московського дворянства. Була знищена Чортомлицька Січ.
Українська культура від середини 18 століття почала зазнавати на собі дедалі все більшого впливу російської культури. Цілеспрямовано звужувалося вживання української мови, церковні книги заборонялися друкуватися українською мовою.
Намагаючись позбавити Україну економічної самостійності, вдався до заходів зі згортання торгівлі України з Центральною і Західною Європою;
У 1701 році цар заборонив вивозити з України прядиво. У 1714 цю заборону було введено на шкури, віск, олію, сало тощо; у 1719 було заборонено вивіз російського збіжжя, а у 1720 - овечі шкури і вовну. Заборонялася торгівля з Запорожжям. В Україні населення обкладалося значними податками, які постійно зростали.
Висновок: після Полтавської битви дуже підірвалася економіка України. Було багато обмежень щодо торговлі. Незважаючи на всі заборони, збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію у першій чверті 18 ст. зумовлювало покращення обробітку грунту, зростаня в Україні посівних площ, розвиток товарно-грошових відносин.