Мента́льність[1], менталіте́т[2] (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю іб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнічного, професійного або соціального ) до навколишнього світу[3].
Ментальність — сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок свідомості, які формують бачення світу та уявлення людей, що належать до тої або іншої культурної спільноти. Як будь-який соціальний феномен, ментальності історично мінливі, але зміни в них відбуваються дуже повільно. Основні наукові дисципліни, які досліджують феномен ментальності, — соціальна психологія, соціолінгвістика, соціальна історія, культурна та соціальна антропологія.
Однією з провідних рис ментальності — на відміну від доктрин та ідеологічних конструкцій, що становлять собою завершені та осмислені системи, є її відкритість, незавершеність. Ментальності виражають не стільки індивідуальні настанови кожного з людей, скільки позаособистісний бік суспільної свідомості. Суб'єктом ментальностей є не індивід, а соціум. Вони проявляються в словесній мові (вербальній культурі суспльства) та мові жестів, поведінці, звичаях і віруваннях. Найбільш продуктивно поняття «ментальність» використовується для аналізу архаїчних структур та древності з властивими для них формами міфологічного світосприйняття.
Ментальність українського народу Редагувати
М. Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів.[4] Зокрема однієї із рис українського менталітету є надмірна любов українців до гумору, сатири і взагалі сміху. Також до особливостей нації відносилося те що, внаслідок пізнішої кріпацької залежності, українці не були обтяжені надто великими податками й поборами, всіма верствами мали змогу навчатися грамоти. Не лише козаки, а й простолюд міг тією чи іншою мірою впливати на владу[5].
Українці, при всіх обмеженнях, які історично зумовлені, воліли жити за нормами свободи, причому індивідуальної свободи. Це було їхньою потребою і тією політичною програмою чи ідеалом. Суспільні форми життя і їхнє державно-правове вирішення на українських землях, починаючи з Козацької республіки, не були ідеальними. Але вони були набагато ліберальнішими, гуманнішими, цивілізованішими, ніж ті, які їм нав'язували ззовні. Це добре і наочно демонструє поява першої в Європі демократичної й республіканської конституції, яку склав гетьман в екзилі, сподвижник Івана Мазепи — Пилип Орлик[6
щорічний торг — торги, що регулярно відбуваються у визначений час у певному місці, на які з'їжджаються люди для продажу та купівлі товарів, укладання торгових угод. Постійно проводились з X ст. Відігравали важливу роль в економічному житті Західної Європи в середні віки. У XIX — XX ст. великі ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки, де торгівля відбувалася за зразками товарів.
В Україні ярмарки поширилися з XVI ст. Найвідомішими були Хрещенський у Харкові, Іллінський у Полтаві, Воздвиженський у Кролівці, щорічний Хрещенський контрактовий ярмарок у Києві. В СРСР проводилися з 1921 по 1930 р.. у повоєнний час відновилися як одна з форм державної, кооперативної, а нині й приватної торгівлі. В Україні відомий Сорочинський ярмарок (роздрібний), який існував здавна і відновився у 1966 р.
Мента́льність[1], менталіте́т[2] (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю іб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнічного, професійного або соціального ) до навколишнього світу[3].
Ментальність — сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок свідомості, які формують бачення світу та уявлення людей, що належать до тої або іншої культурної спільноти. Як будь-який соціальний феномен, ментальності історично мінливі, але зміни в них відбуваються дуже повільно. Основні наукові дисципліни, які досліджують феномен ментальності, — соціальна психологія, соціолінгвістика, соціальна історія, культурна та соціальна антропологія.
Однією з провідних рис ментальності — на відміну від доктрин та ідеологічних конструкцій, що становлять собою завершені та осмислені системи, є її відкритість, незавершеність. Ментальності виражають не стільки індивідуальні настанови кожного з людей, скільки позаособистісний бік суспільної свідомості. Суб'єктом ментальностей є не індивід, а соціум. Вони проявляються в словесній мові (вербальній культурі суспльства) та мові жестів, поведінці, звичаях і віруваннях. Найбільш продуктивно поняття «ментальність» використовується для аналізу архаїчних структур та древності з властивими для них формами міфологічного світосприйняття.
Ментальність українського народу Редагувати
М. Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів.[4] Зокрема однієї із рис українського менталітету є надмірна любов українців до гумору, сатири і взагалі сміху. Також до особливостей нації відносилося те що, внаслідок пізнішої кріпацької залежності, українці не були обтяжені надто великими податками й поборами, всіма верствами мали змогу навчатися грамоти. Не лише козаки, а й простолюд міг тією чи іншою мірою впливати на владу[5].
Українці, при всіх обмеженнях, які історично зумовлені, воліли жити за нормами свободи, причому індивідуальної свободи. Це було їхньою потребою і тією політичною програмою чи ідеалом. Суспільні форми життя і їхнє державно-правове вирішення на українських землях, починаючи з Козацької республіки, не були ідеальними. Але вони були набагато ліберальнішими, гуманнішими, цивілізованішими, ніж ті, які їм нав'язували ззовні. Це добре і наочно демонструє поява першої в Європі демократичної й республіканської конституції, яку склав гетьман в екзилі, сподвижник Івана Мазепи — Пилип Орлик[6
щорічний торг — торги, що регулярно відбуваються у визначений час у певному місці, на які з'їжджаються люди для продажу та купівлі товарів, укладання торгових угод. Постійно проводились з X ст. Відігравали важливу роль в економічному житті Західної Європи в середні віки. У XIX — XX ст. великі ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки, де торгівля відбувалася за зразками товарів.
В Україні ярмарки поширилися з XVI ст. Найвідомішими були Хрещенський у Харкові, Іллінський у Полтаві, Воздвиженський у Кролівці, щорічний Хрещенський контрактовий ярмарок у Києві. В СРСР проводилися з 1921 по 1930 р.. у повоєнний час відновилися як одна з форм державної, кооперативної, а нині й приватної торгівлі. В Україні відомий Сорочинський ярмарок (роздрібний), який існував здавна і відновився у 1966 р.