Нашествие Батыя считается одним из самых громких военных стычек во всем мире. В то время, Русь переживала не самые лучшие свои времена, ибо внутри самого государство творился престольный беспорядок, а если прибавить к этому еще и народ, недовольный политикой власти, можно хорошо себе представить общее состояние страны. Разбои, грабежи, убийства, между усобицы была, мягко говоря, привычной картиной, того времени для Руси. И власти не имели возможным справиться с этим. А ханство Батыя, с ее многочисленной ордой, имеющие боевые навыки и стиль войны, представляло собой мощь военной стратегии того времени, да и по нынешним меркам ее величие устрашало бы. И для любого государства Мира того времени эта мощь была непреодолимой, непреступной силой, пред которой кланяли головы все, а иначе картина представлялась в известной форме: поджоги, кражи, уничтожение всего материального и множества семей, которых потом порабашали или продавали. Несложно представить каково было Руси вести сопротивление, а потом и заточение в руках врага. Что ж, история показывает, что это было на протяжение всего существования Российского народа. Забегая вперед, скажем, что победа далась Руси большой ценой. Это, в первую очередь, сплоченность русского народа, что имелась у них от природы, и большое чувство патриотизма, которое не было так присуще народам многих народов Мира.
Картина со стороны всего Мира представлялась таким образом: Русь несмотря на свою нестабильность, проблемы внутренней политки да и жизни в целом, сумела таки побороть смуту и уничтожить врага, вернув былую славу и ее величие, что глазам иноземцев считалось невозможной доблестью, или вообще возможной как таковой!
В античну епоху об'єктом колонізації з боку Європи і Малої Азії була Північна Африка.
Перші спроби європейців підпорядкувати собі африканські території датуються ще часами давньогрецької колонізації VII—V століть до н. е., коли численні грецькі колонії з'явилися на узбережжі Лівії та Єгипту. Завоювання Олександра Македонського поклали початок досить тривалого періоду еллінізації.
Місто Карфаген був заснований на території сучасного Тунісу фінікійцями і був однією з найважливіших держав Середземномор'я до IV століття до н. е. Після Третьої Пунічної війни він був завойований римлянами і став центром провінції Африка. У ранньому Середньовіччі на цій території було засновано королівство вандалів, а пізніше вона входила до складу Візантії.
Навали римських військ дозволили консолідувати під контролем римлян все північне узбережжя Африки. Незважаючи на велику господарську та архітектурну діяльність римлян, території піддалися слабкою романізації, мабуть, в силу надмірної посушливості і безперервної активності берберських племен, відтиснутих, але не підкорених римлянами.
Давньоєгипетська цивілізація також потрапляла під владу спочатку греків, а потім римлян.
Нашествие Батыя считается одним из самых громких военных стычек во всем мире. В то время, Русь переживала не самые лучшие свои времена, ибо внутри самого государство творился престольный беспорядок, а если прибавить к этому еще и народ, недовольный политикой власти, можно хорошо себе представить общее состояние страны. Разбои, грабежи, убийства, между усобицы была, мягко говоря, привычной картиной, того времени для Руси. И власти не имели возможным справиться с этим. А ханство Батыя, с ее многочисленной ордой, имеющие боевые навыки и стиль войны, представляло собой мощь военной стратегии того времени, да и по нынешним меркам ее величие устрашало бы. И для любого государства Мира того времени эта мощь была непреодолимой, непреступной силой, пред которой кланяли головы все, а иначе картина представлялась в известной форме: поджоги, кражи, уничтожение всего материального и множества семей, которых потом порабашали или продавали. Несложно представить каково было Руси вести сопротивление, а потом и заточение в руках врага. Что ж, история показывает, что это было на протяжение всего существования Российского народа. Забегая вперед, скажем, что победа далась Руси большой ценой. Это, в первую очередь, сплоченность русского народа, что имелась у них от природы, и большое чувство патриотизма, которое не было так присуще народам многих народов Мира.
Картина со стороны всего Мира представлялась таким образом: Русь несмотря на свою нестабильность, проблемы внутренней политки да и жизни в целом, сумела таки побороть смуту и уничтожить врага, вернув былую славу и ее величие, что глазам иноземцев считалось невозможной доблестью, или вообще возможной как таковой!
В античну епоху об'єктом колонізації з боку Європи і Малої Азії була Північна Африка.
Перші спроби європейців підпорядкувати собі африканські території датуються ще часами давньогрецької колонізації VII—V століть до н. е., коли численні грецькі колонії з'явилися на узбережжі Лівії та Єгипту. Завоювання Олександра Македонського поклали початок досить тривалого періоду еллінізації.
Місто Карфаген був заснований на території сучасного Тунісу фінікійцями і був однією з найважливіших держав Середземномор'я до IV століття до н. е. Після Третьої Пунічної війни він був завойований римлянами і став центром провінції Африка. У ранньому Середньовіччі на цій території було засновано королівство вандалів, а пізніше вона входила до складу Візантії.
Навали римських військ дозволили консолідувати під контролем римлян все північне узбережжя Африки. Незважаючи на велику господарську та архітектурну діяльність римлян, території піддалися слабкою романізації, мабуть, в силу надмірної посушливості і безперервної активності берберських племен, відтиснутих, але не підкорених римлянами.
Давньоєгипетська цивілізація також потрапляла під владу спочатку греків, а потім римлян.