Вене́ди[1], венди, венети[1], венти, вінди (лат. Venedi, Veneti, Venethi, Venethae, грец. Ούενέδοι; іноді Енети[1] від грец. Ενετοί; нім. Wenden) — найдавніша назва слов'ян[1], під якою вони згадуються в античних джерелах[1][2]. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами науковці пов'язують зарубинецьку культуру, називаючи як «пізньозарубинецькі племена»[2]; з київською культурою[2]; з частиною слов'ян черняхівської культури та зубрицької культури[2].
Слов'яни (ст.-сл. словѣнє, болг. славяни, словен. slovani, рос. славяне, біл. славяне, серб. і мак. словени, хорв. і босн. slaveni, пол. słowianie, чеськ. slované, словац. slovania, каш. słowiónie, в.-луж. słowjenjo, н.-луж. słowjany) — найбільша[1] в Європі спільнота однієї мовної групи.
Áнти (дав.-гр. Áνται, лат. Antae, Antes) — слов'янське[1] міжплемінне об'єднання. Археологічно еквівалентом вважаються представники Пеньківської культури[2]. Згадуються візантійськими авторами з IV до початку VII ст.. Склали, переважну (за Грушевським) чи меншу в порівнянні зі склавинами (за Залізняком), частку етногенезу українського народу[3][4].
Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму.
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії».
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.
Вене́ди[1], венди, венети[1], венти, вінди (лат. Venedi, Veneti, Venethi, Venethae, грец. Ούενέδοι; іноді Енети[1] від грец. Ενετοί; нім. Wenden) — найдавніша назва слов'ян[1], під якою вони згадуються в античних джерелах[1][2]. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами науковці пов'язують зарубинецьку культуру, називаючи як «пізньозарубинецькі племена»[2]; з київською культурою[2]; з частиною слов'ян черняхівської культури та зубрицької культури[2].
Слов'яни (ст.-сл. словѣнє, болг. славяни, словен. slovani, рос. славяне, біл. славяне, серб. і мак. словени, хорв. і босн. slaveni, пол. słowianie, чеськ. slované, словац. slovania, каш. słowiónie, в.-луж. słowjenjo, н.-луж. słowjany) — найбільша[1] в Європі спільнота однієї мовної групи.
Áнти (дав.-гр. Áνται, лат. Antae, Antes) — слов'янське[1] міжплемінне об'єднання. Археологічно еквівалентом вважаються представники Пеньківської культури[2]. Згадуються візантійськими авторами з IV до початку VII ст.. Склали, переважну (за Грушевським) чи меншу в порівнянні зі склавинами (за Залізняком), частку етногенезу українського народу[3][4].
Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням захистити своє право на престол. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Для успішного ведення війни проти суперників здійснено військову реформу, вербування найманців замінено рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства.
Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф ІІ (1780-1790). Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу губернаторів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі області, в судах та адміністраціях введено німецьку мову. Важливими стали реформи церкви. Йосиф прагнув підпорядкувати собі церкву та послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив кількість монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти; церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії».
Проведені Иосифом II реформи викликали широкий : позиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа спричинила конфлікт із папою та повстання в Бельгії, адміністративні —загострили національні протиріччя в імперії. Зрештою, наприкінці свого правління він скасував власні реформи, крім селянської та запровадженої віротерпимості.