сообщение на одну из 4 тем ( не коротко)
1.Прибалтика и Украина в эпоху дворцовых переворотов (1725 - 1762)
2.Восточные окраины в эпоху дворцовых переворотов
3. Башкирские восстания в эпоху дворцовых переворотов
4. религиозная политика в эпоху дворцовых переворотов
Международные отношения в XVI–XVII вв
В эпоху раннего Нового времени политическая карта Европы приобретала все более современный вид. Борьба за сферы влияния в мире и территориальные споры европейских держав в XVI–XVII вв. имели важные последствия для будущих эпох. Многие конфликты, зародившиеся в это время, так и не были разрешены вплоть до XX века, и их отголоски были слышны в Первой и Второй мировых войнах.
Международные отношения в XVI–XVII вв. определялись как средневековой политической традицией, так и новыми социально-политическими и экономическими реалиями. С одной стороны, возникали крупные централизованные государства, в границах которых формировались современные нации. Политика таких стран все более подчинялась национальным интересам. Их государи и правительства стремились обеспечить благоприятные дипломатические отношения с теми регионами мира, которые служили для них рынками сбыта или поставщиками сырья. Если это не удавалось сделать мирным путем, начинались «торговые» войны и борьба за колонии.
Франція, як і Англія, була в XVII ст.одним з найбільших і розвинених держав Західної Європи. Але процес визрівання нового, капіталістичного укладу в надрах феодального суспільства мав у Франції в порівнянні з Англією ряд істотних особливостей. Ці особливості, в свою чергу випливають з економічної своєрідності французького феодалізму, пояснюють, чому у Франції буржуазна революція відбулася майже на 150 років пізніше, ніж в Англії.Феодальний лад. Становище селянства у Франції XVII ст. як і раніше зберігалася феодальна власність на основний засіб виробництва — на землю. Земля в переважній своїй частині складалася з " ф'єфів "» феодів), тобто власники формально "тримали" її від вищих сеньйорів: від короля — герцоги і маркізи, від них-графи і барони і т. Д., хоча ніяких внесків і служб на користь вищого сеньйора, як за старих часів, вже не належало.Економічна сутність цієї системи зводилася до того, що власність на землю становила монополію вузького панівного шару.Найбільш імениті феодали володіли величезними територіями, деякі цілими областями Франції. Великим земельним власником була церква-прелати і монастирі. Рядове дворянство також володіло значними спадковими маєтками.Зазвичай феодал утримував за собою меншу частину оброблюваної землі г якості свого безпосереднього володіння, а іншу, більшу, частину передавав селянам-власникам. Приблизно половина всієї землі у Франції - в різних провінціях від 30 до 60% — перебувала в триманні селян. Основною формою селянського землекористування у Франції XVII-XVIII ст. була цензива. На землі, що залишалася в безпосередньому володінні феодала (домен), Французькі сеньйори на відміну від англійських або східноєвропейських феодальних землевласників, як правило, не вели власного господарства. Відсутність панської оранки, за винятком небагатьох районів, була характерною рисою аграрного ладу Франції. Свій домен французький сеньйор здавав дрібними ділянками в оренду селянам або з частки врожаю (іздольщина), або за фіксовану орендну мату. Орендний договір укладався на різні терміни, іноді на 1-3 роки, іноді на дев'ять років, тобто. на три терміни трипільної сівозміни, іноді на ще більший термін, на все життя орендаря, на життя кількох поколінь. Після закінчення встановленого терміну ділянку повертався в розпорядження сеньйора, тоді як цензива, навпаки, згідно зі звичайним правом ніколи не могла бути приєднана сеньйором до його безпосереднього домену, і, отже, якщо цензітарій справно вносив платежі, він міг бути впевнений, що оброблюваний ним ділянку вічно залишиться в руках його і його нащадків.