Начало XVIII в. было важным периодом в становлении русского литературного языка. Литература петровской эпохи отличалась большой языковой пестротой, в ней наряду с церковнославянским языком активно применялись иностранные слова, многие их которых сохранились в современном русском языке. В середине XVIII в. лексические нормы литературного языка упорядочил М.В. Ломоносов. В трактате "О пользе книг церковных в российском языке" (1757) он использовал известную еще со времен античности схему деления литературного языка на три стиля: высокий, средний и низкий. Но его реформа сохраняла условность книжного языка, отличавшегося от разговорной речи. В становлении нового литературного языка важную роль сыграли писатели-сентименталисты, в частности, Н.М. Карамзин. Однако, провозглашая сближение литературного языка с разговорным, они ориентировались на "язык салонов". Поэтому их нововведения не могли стать главным направлением формирования литературного языка. Другим направлением стала ориентация на книжный славянский язык, которую отстаивал А.С. Шишков сохранению в языке национальных корней. К началу XIX в. споры о развитии русского языка стали частью культурной жизни общества, что являлось показателем роста национального самосознания. Основы теории русской литературы нового времени были заложены в трудах писателя и публициста Ф. Прокоповича ("О поэтическом искусстве", "Риторика"), обосновывавшего принципы раннего классицизма. Начало классической традиции в русской литературе связано с именем А.Д. Кантемира, поэта, который первым ввел в России выработанный классицизмом жанр стихотворной сатиры. Начиная с 30-х гг. в литературе проявилось влияние классицизма. Русский классицизм подчинялся общеевропейским закономерностям, ему были присущи и жесткая жанровая регламентация и выраженный интерес к античности. Большой популярностью пользовались переводы античных авторов (особенно Анакреона и Горация). В поэзии и драматургии были распространены античные сюжеты. Национальной особенностью русского классицизма была его более тесная (по сравнению с Западной Европой) связь с идеологией Просвещения, определявшая высокий гражданский пафос искусства. В эпоху классицизма в России сложилась новая художественная литература с развитой системой жанров. Существенным элементом новой словесности стала новая, силлабо-тоническая система стихосложения, введенная поэтом и переводчиком В.К. Тредиаковским. Она основана на чередовании ударных и безударных слогов в строке и до сих пор является основой русской поэзии. (Дописать Ломоносова) Основоположником русской драматургии был А.П. Сумароков, автор первых русских трагедий и комедий, родоначальник стихотворного басенного жанра. Литература последней четверти XVIII в. под влиянием идей Просвещения обратилась к вопросу о совместимости неограниченной монархии и общественного блага, к острым социальным и политическим темам ("Недоросль" Д.И. Фонвизина, "Путешествие из Петербурга в Москву" А.П. Радищева). Крупнейшим поэтом конца XVIII в. был Г.Р. Державин. Его заслугой была демократизации поэтического слова, соединение "высокого" и "низкого" стиля, внесение элементов разговорного языка в поэзию.
XVIII в. стал временем рождения русского театра. В 1702 г. в Москве открылся первый публичный театр ("Комедийная хоромина"). Позднее в Ярославле под покровительством воеводы Мусина-Пушкина был создан Театр Ф.Г. Волкова. В 1756 г. в Петербурге был создан первый государственный театр. Основу его составила труппа ярославских актеров во главе с Волковым. В то же время действовал Школьный театр при Сухопутном Шляхетском корпусе, в 1779 г. возник частный театр на Царицыном лугу (Марсово поле), впервые поставивший "Недоросля" и другие пьесы Фонвизина. В Москве представления разыгрывались итальянской труппой Д. Локателли. В 1780 г. был открыт Петровский театр, ставивший, как это было принято, драматические, оперные и балетные спектакли. Широко известны были крепостные театры князя Н.Б. Юсупова в Архангельском, графа Н.П. Шереметева в Останкино, на сцене которого блистала П. И. Ковалева-Жемчугова. . Светская музыка начала XVIII в. была представлена несложными формами бытовой песни, а также кантами (вид многоголосой песни, заимствованный из Литвы и Польши). Канты носили торжественный характер и исполнялись, как правило, на празднествах в честь военных побед России. В середине XVIII в. популярными в России стали итальянская и французская опера. В последней четверти столетия формируется отечественная композиторская школа. Ведущим жанром была комическая опера. Успехом пользовались оперы А.О. Аблесимова, В.А. Пашкевича, Е.И. Фомина, Д.С. Бортнянского. На рубеже XVIII – XIX вв. появился жанр камерной лирической песни, развитие которого творчество О.А. Козловского.
ответ: Утворення імперії Олександра Македонського. Реферат
Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Олександр рушив у Єгипет
Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Олександра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммона, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Аммона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.
Також для політики Олександра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Олександра (330 до н. е.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Олександр поділив між багатьма особами, оскільки вважав небезпечним довірити його одній людині.
Так протягом цих трьох років Олександр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я.
Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Олександр у 331 р. до н. е. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Олександра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Олександра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано.
Далі Олександр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Наступне зайняття Персеполя, Екбатан - столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії, як твердять деякі джерела, він наказав спалити царський палац.
Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Олександра приводом самому зайняти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами.
Проте обставиною, яка ускладнила дальше Олександра на схід, був опір місцевого населення. Особливо сильно він виявився у Бактрїі і в Согдіані. Сюди Олександр у 329 р. до н. є. рушив під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія. Бактрійці й согдійці, очолювані Спітаменом, соратником Бесса, обложили Маракандру (Самарканд) і винищили тут цілий загін македонських солдатів кількістю 2 тис. осіб. До повстанців приєдналися сусідні племена степовиків - масагетів і саків. Проте Олександр придушив повстання не стільки силою зброї, скільки спритною дипломатією, зближенням із місцевою знаттю; так, він одружився з дочкою одного з бактрійських володарів Роксаною, перетворивши весілля на справжню політичну демонстрацію. В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; всі вони дістали назви Олександрій.
Начало XVIII в. было важным периодом в становлении русского литературного языка. Литература петровской эпохи отличалась большой языковой пестротой, в ней наряду с церковнославянским языком активно применялись иностранные слова, многие их которых сохранились в современном русском языке. В середине XVIII в. лексические нормы литературного языка упорядочил М.В. Ломоносов. В трактате "О пользе книг церковных в российском языке" (1757) он использовал известную еще со времен античности схему деления литературного языка на три стиля: высокий, средний и низкий. Но его реформа сохраняла условность книжного языка, отличавшегося от разговорной речи.
В становлении нового литературного языка важную роль сыграли писатели-сентименталисты, в частности, Н.М. Карамзин. Однако, провозглашая сближение литературного языка с разговорным, они ориентировались на "язык салонов". Поэтому их нововведения не могли стать главным направлением формирования литературного языка. Другим направлением стала ориентация на книжный славянский язык, которую отстаивал А.С. Шишков сохранению в языке национальных корней. К началу XIX в. споры о развитии русского языка стали частью культурной жизни общества, что являлось показателем роста национального самосознания.
Основы теории русской литературы нового времени были заложены в трудах писателя и публициста Ф. Прокоповича ("О поэтическом искусстве", "Риторика"), обосновывавшего принципы раннего классицизма. Начало классической традиции в русской литературе связано с именем А.Д. Кантемира, поэта, который первым ввел в России выработанный классицизмом жанр стихотворной сатиры.
Начиная с 30-х гг. в литературе проявилось влияние классицизма. Русский классицизм подчинялся общеевропейским закономерностям, ему были присущи и жесткая жанровая регламентация и выраженный интерес к античности. Большой популярностью пользовались переводы античных авторов (особенно Анакреона и Горация). В поэзии и драматургии были распространены античные сюжеты. Национальной особенностью русского классицизма была его более тесная (по сравнению с Западной Европой) связь с идеологией Просвещения, определявшая высокий гражданский пафос искусства.
В эпоху классицизма в России сложилась новая художественная литература с развитой системой жанров. Существенным элементом новой словесности стала новая, силлабо-тоническая система стихосложения, введенная поэтом и переводчиком В.К. Тредиаковским. Она основана на чередовании ударных и безударных слогов в строке и до сих пор является основой русской поэзии. (Дописать Ломоносова)
Основоположником русской драматургии был А.П. Сумароков, автор первых русских трагедий и комедий, родоначальник стихотворного басенного жанра. Литература последней четверти XVIII в. под влиянием идей Просвещения обратилась к вопросу о совместимости неограниченной монархии и общественного блага, к острым социальным и политическим темам ("Недоросль" Д.И. Фонвизина, "Путешествие из Петербурга в Москву" А.П. Радищева).
Крупнейшим поэтом конца XVIII в. был Г.Р. Державин. Его заслугой была демократизации поэтического слова, соединение "высокого" и "низкого" стиля, внесение элементов разговорного языка в поэзию.
XVIII в. стал временем рождения русского театра. В 1702 г. в Москве открылся первый публичный театр ("Комедийная хоромина"). Позднее в Ярославле под покровительством воеводы Мусина-Пушкина был создан Театр Ф.Г. Волкова.
В 1756 г. в Петербурге был создан первый государственный театр. Основу его составила труппа ярославских актеров во главе с Волковым. В то же время действовал Школьный театр при Сухопутном Шляхетском корпусе, в 1779 г. возник частный театр на Царицыном лугу (Марсово поле), впервые поставивший "Недоросля" и другие пьесы Фонвизина. В Москве представления разыгрывались итальянской труппой Д. Локателли. В 1780 г. был открыт Петровский театр, ставивший, как это было принято, драматические, оперные и балетные спектакли. Широко известны были крепостные театры князя Н.Б. Юсупова в Архангельском, графа Н.П. Шереметева в Останкино, на сцене которого блистала П. И. Ковалева-Жемчугова.
.
Светская музыка начала XVIII в. была представлена несложными формами бытовой песни, а также кантами (вид многоголосой песни, заимствованный из Литвы и Польши). Канты носили торжественный характер и исполнялись, как правило, на празднествах в честь военных побед России.
В середине XVIII в. популярными в России стали итальянская и французская опера. В последней четверти столетия формируется отечественная композиторская школа. Ведущим жанром была комическая опера. Успехом пользовались оперы А.О. Аблесимова, В.А. Пашкевича, Е.И. Фомина, Д.С. Бортнянского. На рубеже XVIII – XIX вв. появился жанр камерной лирической песни, развитие которого творчество О.А. Козловского.
ответ: Утворення імперії Олександра Македонського. Реферат
Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Олександр рушив у Єгипет
Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Олександра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммона, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Аммона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.
Також для політики Олександра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Олександра (330 до н. е.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Олександр поділив між багатьма особами, оскільки вважав небезпечним довірити його одній людині.
Так протягом цих трьох років Олександр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я.
Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Олександр у 331 р. до н. е. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Олександра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Олександра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано.
Далі Олександр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Наступне зайняття Персеполя, Екбатан - столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії, як твердять деякі джерела, він наказав спалити царський палац.
Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Олександра приводом самому зайняти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами.
Проте обставиною, яка ускладнила дальше Олександра на схід, був опір місцевого населення. Особливо сильно він виявився у Бактрїі і в Согдіані. Сюди Олександр у 329 р. до н. є. рушив під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія. Бактрійці й согдійці, очолювані Спітаменом, соратником Бесса, обложили Маракандру (Самарканд) і винищили тут цілий загін македонських солдатів кількістю 2 тис. осіб. До повстанців приєдналися сусідні племена степовиків - масагетів і саків. Проте Олександр придушив повстання не стільки силою зброї, скільки спритною дипломатією, зближенням із місцевою знаттю; так, він одружився з дочкою одного з бактрійських володарів Роксаною, перетворивши весілля на справжню політичну демонстрацію. В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; всі вони дістали назви Олександрій.